Ірпінський школяр розповів про свого дідуся, який дружив з відомими письменниками

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 02.01.2019 18:47
  • 0

 

Редакція Ірпінь. CITY співпрацює з багатьма дописувачами, серед яких часом трапляються зовсім юні, такі, як от 12-річний учень Ірпінського НОВ «Освіта» Тимофій Казанцев. Як виявилося, він не тільки займається айкідо, цікавиться історією України, пише вірші, а й узявся за серйозну дослідницьку роботу, із результатами якої ви і маєте зараз нагоду познайомитися. І це - як наголошує автор - тільки початок!

***

Цього року шкільне наукове товариство «Золота сова» запропонувало учням п’ятих класів моєї школи – НВО «Освіта», спробувати себе в ролі науковців-дослідників. Ми могли в будь-якій галузі обрати будь-яку тему, яка нас цікавить. Порадившись зі своїм класним керівником – учителем української мови та літератури Марією Войцехівською, я зрозумів, що маю написати про мого прадіда Миколу Кошарнівського.

М.Г. Кошарнівський – доцент Чернігівського інституту народної освіти, керівник кафедри соціальних дисциплін, 1930 р. Фото з архіву родини Казанцевих

До власного коріння, історії своєї сім'ї, а особливо – до історії життя мого прадіда Миколи Григоровича Кошарнівського я маю великий інтерес. Усе його життя і діяльність пов’язані з історичними подіями України та життям відомих літераторів. Я вирішив з'ясувати внесок свого прадіда в становлення української культури, яким чином і коли його життєвий шлях перетинався з діяльністю видатних діячів літератури, історії та освіти.

Але спершу хочу розповісти, яка видатна людина жила і працювала в нашому Ірпені.

Друзі – відомі письменники

Миколу Григоровича Кошарнівського знали як літературознавця, літературного критика та історика. Він спілкувався і співпрацював з відомими письменниками, такими як Андрій Головко, Петро Панч, Павло Тичина, Максим  Рильський, Михайло Стельмах, Олесь Гончар, Андрій Малишко, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Микола Сом, Степан Крижанівський та з багатьма іншими видатними діячами української творчої еліти.

Зимовниківська середня школа Ростовської області, учителі школи. По центру – директор школи М.Г. Кошарнівський. Ліворуч від нього – П.М. Кошарнівська – вчитель російської мови та літератури, 1943 р.  Фото з архіву родини Казанцевих

 

Микола Григорович підтримував гарні стосунки з письменниками і літературними діячами, які жили в Ірпені та приїздили відпочивати і працювати над своїми творами в Будинок творчості письменників. Його часто запрошували туди читати лекції на різні теми: історичні, літературні, краєзнавчі та просто для цікавого спілкування. Микола Григорович дуже добре знав історію України і краєзнавство, тому письменники, працюючи над своїми творами, часто зверталися до нього за порадами щодо уточнення певних історичних подій чи епізодів із життя і побуту українських родин в окремих регіонах.

Майже сорок років мій прадід працював викладачем. Серед його вдячних студентів Чернігівського інституту народної освіти були такі видатні люди, як Федір Лось – український радянський історик, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки УРСР; Вадим Дядиченко – доктор історичних наук, професор; Олекса Десняк – український письменник, котрий очолював Львівську організацію Спілки письменників України.    

До речі, деякі свої критичні статті на літературні теми Микола Григорович підписував псевдонімом Микола Кодацький – чернігівський краєзнавець.

Плоди дружби зі Стельмахом

Письменники, історики, професори, колишні учні та колеги бували частими і завжди бажаними гостями в домі мого прадіда в Ірпені і з гостинністю приймали його у себе. В 1964 р. мій прадід уже особисто познайомився з Михайлом Стельмахом, з яким листувався з далекого 1958 р. Їхнє епістолярне знайомство почалося з роману «Кров людська – не водиця», виданого у 1957 р. Тоді, вимушено перебуваючи в Ростовській області, Микола Григорович листувався майже з усіма українськими літераторами. Він дуже любив і шанував українську мову й літературу, тому йому вкрай необхідно було хоча б читати і листуватися рідною мовою.

Лист Михайла Стельмаха Миколі Кошарнівському  фото з архіву родини Казанцевих

 

Згадана книга Стельмаха, перекладена Юрієм Яновським на російську мову, була опублікована видавництвом «Советский писатель» тиражем 30000 примірників, тоді як в Україні рідною мовою тираж був удвічі меншим. І  Микола Григорович, звичайно, цю книгу придбав у перекладі, але звернувся до Михайла Стельмаха з проханням надіслати йому цей роман в оригіналі. На цей лист автор відповів: «Я з великою охотою упіслав би Вам "Кров людську – не водицю" на українській мові, але залишився в мене лише один примірник. Справа в тому, що на Україні вийшов мізерний тираж – 15 000, і він одразу розійшовся. Новий тираж обіцяють видати у травні. Дуже прошу Вас, нагадайте про це мені у травні…»

І виконав свою обіцянку, надіславши у травні 1958 року свою книгу з написом: «Шановному Миколі Григоровичу Кошарнівському на добру згадку».

Це листування тривало упродовж шести років. Та ось – дуже цікавий збіг обставин: свій роман «Кров людська — не водиця» Михайло Стельмах писав в Ірпені. Тоді він тут відпочивав і працював у Будинку творчості письменників. А коли вже Микола Григорович придбав (за дружньої підтримки Миколи Бажана) будинок в Ірпені і переїхав сюди з родиною – був дуже радий, що тепер з’явилася можливість особисто спілкуватися з Михайлом Стельмахом, у якого з початку 50-х років була тут дача по вулиці Жовтневій (нині – Северинівська – ред.). Вони зустрічалися дуже часто та ці зустрічі були приємними й теплими.

Зі спогадів моєї бабусі: влітку у 1965 р. Михайло Стельмах був у гостях у Миколи Григоровича і приніс гостинець – квашені яблука. Це була гарна і крупна «Антонівка». У Михайла Стельмаха був чудовий сад із плодовими деревами, який він дуже любив і доглядав. Про кожне дерево міг розповідати дуже довго та з великою любов'ю, на честь якої людини він його назвав і чому саме так. Уся родина слухала його з захопленням. Микола Григорович запитав, чи можна в нього взяти якийсь саджанець, щоб у його саду теж росла така яблуня. Письменник відповів, що, коли прийде час, то направить до нього свого садівника, який прищепить до його яблуні гілочки своєї. Так і зробив: восени яблуньку мого прадіда вже було омолоджено і наступного року вона вже дала новий урожай «Антонівки». Вона була прекрасна! А саму яблуню так і назвали – «Яблунька Стельмаха». Зараз вона ще росте в нашому саду, їй уже 53 роки. Вона – ніби жива пам'ять та історія, пов'язана з видатним Михайлом Стельмахом.

Все тільки починається

У нашому сімейному архіві ще багато різних рукописів, документів, фотографій і щоденників. Я планую продовжити свої дослідження і впорядкувати всі ці історичні джерела. Зараз домовляємось із керівництвом Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України у Києві про можливість ознайомитись мені як спадкоємцю з Фондом  М.Г. Кошарнівського. Я дуже сподіваюся, що, можливо, знайду й опублікую такі історії, в яких будуть дуже цікаві й достовірні факти про події минулих років, які ще досі невідомі широкому загалу.

І насамкінець: у 1959 році мій прадід Кошарнівський писав Михайлу Стельмаху: «Зараз багато пишуть і говорять про потребу в літературі про сучасників. Так. Але не менш потрібна література, що виховувала б молодь на минулому й тим вчила б цінувати і любити сучасне. Я ж вчитель (хоч і мало вже працюю) і знаю, що молоді це конче потрібно»…

Вважаю ці слова дуже актуальними саме зараз, коли Україна робить чергову спробу відродження, поступово, хоча і не так швидко, як би нам хотілося. Бо, хоч і непомітно, але виховується нове покоління українців.

Тимофій КАЗАНЦЕВ, 12 років, м. Ірпінь

Довідка

Микола Григорович КОШАРНІВСЬКИЙ (1900-1979 рр.) – учитель і викладач, директор шкіл та інтернату, літературознавець та рецензент, літературний критик, історик та краєзнавець, колекціонер та бібліограф.

1926–1935 рр. – учасник «Спілки визволення України» та один із очільників «Чернігівського Наукового Товариства»

1928–1935 рр. – викладач і декан Чернігівського інституту народної освіти, керівник кафедри соціальних дисциплін та кафедри історії

1932 р. – завідуючий Культпросвітницьким відділом у м. Чернігів

1933 р. – завідуючий сектором науки та культури м. Чернігів

1934 р. – завідуючий загальноосвітніми середніми навчальними закладами Об'єднаного організаційного комітету м. Чернігів

1935 р. – був виключений із лав комуністичної партії як «український націоналіст»

1936–1964 р. – вимушено жив і працював в Азово-Чорноморському краї Ростовської області

1964–1979 рр. – пенсіонер, жив і працював в м. Ірпінь

1979 р. – похований на Ірпінському цвинтарі

 

 

Коментарі:

Останні новини