Багато хто з місцевих жителів знає, де розташований на вулиці Михайла Стельмаха будинок, у якому провів раннє дитинство всесвітньовідомий дитячий письменник, драматург, сценарист, автор улюбленої для багатьох поколінь трилогії про Незнайка – Микола Носов.  Народився він 23 листопада 1908 року в Києві, але перші дитячі враження – саме про наше місто: «Пам'ятаю себе маленьким – чотирирічним, можливо, трирічним. Прокидаюся вранці в кімнаті, залитій сонячним світлом». Так починається автобіографічна повість Носова «Таємниця на дні колодязя», яку, безперечно, можна вважати наочним посібником із вивчення географії та історії старого Ірпеня.

Серед найперших

Невимушене авторське перо зримо пожвавлює картини майже столітньої давності – часів створення селища, де розташовувалися «маленький біленький будиночок з двосхилим зеленим дахом», колодязь перед будинком і клумба з  настурціями, маргаритками, резедою; за клумбою – галявина з польовими і луговими квітами, а далі – молодий березово-вільховий підлісок, де навесні пахнуть величезні рожеві фіалки і сумні конвалії.

Садиба Носових уявляється справжнім квітковим царством, куди в уяві дитини вночі приходили «гномики, т.е. маленькие человечки ростом с палец. Известно, что гномики ничего не едят и питаются запахами цветов… За забором – улица. Называется почему-то Первая линия».

Будиночок Носових в Ірпені

В ірпінських жителів назва «лінія» в ходу і досі. Селище залізничників, що стихійно виникло на початку 20 століття при будівництві Південно-західної залізниці, нестримно розросталося. Поміщик Сагатовський вигідно продав свої землі, розділивши їх на ділянки по 3–5 га і пробивши між ними просіки для майбутніх вулиць, називаючи їх по порядку: Перша лінія, Друга лінія і т.д. Ділянки охоче розкуповувалися заможними киянами для своїх дач і постійного проживання.

Одними з перших оселилися в Ірпені батьки Миколи Носова: музикант, артист естради і кіно Микола Петрович і його дружина – курсистка, умілець, а згодом чудова вихователька чотирьох дітей  Варвара Петрівна.

Батько Миколи Носова - Микола Петрович Носов Фото з особистого архіву Ніли Висоцької та Тетяни Савушкіної

Мати Миколи Носова - Варвара Миколаївна. Фото з особистого архіву Ніли Висоцької та Тетяни Савушкіної

 

В Ірпені Коля Носов почав осягати грамоту. Школи ще не було. Перші уроки брав у приватної вчительки Павли Аполінарівни. Це допомогло успішно витримати вступні іспити  до підготовчого класу київської гімназії. Тому «наш милый уютный беленький домик отец продал человеку по фамилии Елисеев». Правда, половину земельної ділянки Носови залишили собі, сподіваючись згодом побудувати новий будинок. Межу між двома володіннями провели по колодязю.

Микола Носов у дитинстві Фото з особистого архіву Ніли Висоцької та Тетяни Савушкіної

Напередодні переїзду Коля Носов випадково почув, як батько в розмові з матір'ю згадав про якусь таємницю на дні колодязя, поділився новиною з братом, і відтоді цей секрет довго вабив хлопчаків до заповітного ірпінського колодязя.

Микола Носов і його старший брат Петро Фото з особистого архіву Ніли Висоцької та Тетяни Савушкіної

Юнацькі роки

Початок Імперіалістичної війни 1914 р. застав Носових ще в Ірпені, але Жовтневу революцію, громадянську війну, перші повоєнні кроки країни вони пережили в Києві. Спочатку сім’я мешкала у столиці в орендованих будинках, а пізніше  батько отримав квартиру в п'ятиповерховому будинку на розі нинішніх вулиць Саксаганського і Толстого, бо мав квиток залізничника. Із вікон квартири виднівся вокзал, а з іншого боку – університетський ботанічний сад. Дивно, що й досі на цьому капітальному будинку немає меморіальної дошки на честь М. М. Носова, хоча у згаданій вище повісті він яскраво відтворив гімназичний період життя Миколки, географію старого Києва та буремні події тих історичних років.

Коли Микола і Петро закінчили в 1922–23 роках гімназію, яка давним-давно перетворилася на рядову семирічку, у родині Носових відновилися розмови про Ірпінь.

У 1924 році Микола Петрович і Варвара Петрівна з 6-річним Миколою та народженими в Києві молодшими дітьми Ларисою і Борисом повернулися в Ірпінь із надією, що збільшеній і зубожілій сім’ї прожити тут буде легше. Тим паче, що приятель батька Криньов дозволив їм проживати на власній дачі, яку чомусь не використовував. Старший син Петро поступив після гімназії в Київську художню профшколу, жив у столиці в дядька, навідуючись до Ірпеня при слушній нагоді чи на канікулах. Миколі ж довелося поєднувати навчання в Київській вечірній школі робітничої молоді з трудовою діяльністю в Ірпені.

Спочатку працював у сезонній цементній артілі Братуся на Першій лінії. Коли купили коня – допомагав ковалю в кузні, а потім найнявся візником на лісосклад, розташований поблизу залізниці поруч з нинішньою вулицею Грибоєдова. Тільки-но виповнилося Миколі 17 років, він влаштувався на цегельню Саратовського в Яблуньці, а з відкриттям заводу працював на БКЗ. Нелегкий трудовий шлях юнака супроводжувався насиченим духовним життям і різноманітними захопленнями: хімія, радіо, фотографія…

"Тайна на дне колодца" - книга Носова, в якій упізнається Ірпінь З мережі Інтернет

 «А я между тем уже давно приглядел одно таинственное местечко, вид которого так и хотелось унести с собой, чтоб показать всем. Если идти вверх по течению Ирпеня, то за железнодорожным мостом, неподалёку от деревушки Романовки, река образовала широкую тихую заводь. За этой заводью была сырая, болотистая лужайка, поросшая камышом. За лужайкой – зелёный пригорок с приютившимися на нём беленькими хатками, над которыми чернели верхушки вековых сосен. Я часто приходил сюда с удочкой, потому что на этом месте хорошо клевал окунь. Когда день начинал клониться к концу и дневной жар спадал, над болотистой местностью поднимался лёгкий туман. Он, словно облако, закрывал пригорок, отчего деревенские хаты вместе с подступавшим к ним вековым лесом казались как бы повисшими в воздухе над водой. Что-то фантастическое, неземное было в этой утопавшей в тумане и тишине картине, что-то волшебное, колдовское».

«Тайна на дне колодца»

Микола Носов, 1934 р. Фото з особистого архіву Ніли Висоцької та Тетяни Савушкіної

Саморобним фотоапаратом Миколі вдалося зняти цей живописний куточок ірпінської природи. Та фотографія допомогла йому витримати творчий конкурс і в 1927 році вступити разом зі старшим братом Петром на фотофакультет Київського художнього інституту. На цьому і закінчується автобіографічна повість Миколи Носова про його дитинство і юність. «И было ослепительное апрельское утро. Мы с отцом шли на станцию. Он ехал на работу, я – в институт». Якщо з будинку Носових у 1914 році герой повісті виїхав до Києва 16-річним, то тепер він виходить з дачі Скриньова змужнілим 19-річним юнаком, котрий сформувався в Ірпені як людина всебічно розвинена і творча. Повість закінчилася, а життя Носових в Ірпені продовжувалось. 

Носови – Мазуренки

Ще коли брати працювали на цегельні (Микола – постійно, а Петро – на канікулах), вони закохалися в укладальниць цегли – сестер Мазуренко: старший Петро – у старшу Марію, Молодший Микола – у молодшу Олену. Будучи студентами, хлопці побралися, і сім’я Носових поріднилася з великою і дружною родиною ірпінського залізничника Артема Микитовича Мазуренка. Одинадцять дітей (дев’ять із них – дівчата) – усі беручкі до роботи, дотепні, співучі, з художніми нахилами. Садиба Мазуренків була квітучою: сад, город, багато сортів винограду, два власноруч викопаних озера. І знаходилася вона в периметрі нинішнього Будинку творчості письменників. Про цей найсвітліший період у біографії двох родин М. Носов збирався написати на схилі літ у «Повісті про перше кохання», але смерть перешкодила здійснити задум. Сам намір письменника красномовно свідчить, що він проніс любов до Ірпеня через усе життя.

Петра дружина Миколи Носова Олена Мазуренко Фото з особистого архіву Ніли Висоцької та Тетяни Савушкіної

Коли в Москві у 1929 році відкрився інститут кінематографії, Петро і Микола Носови перевелися туди разом із юними дружинами та виїхали до столиці. Щоліта поверталися в Ірпінь на відпочинок до батьків. Привозили з собою первістків: Петро з Марією назвали свого сина Миколкою, а Микола з Оленою – Петром. Так що молодші Носови Петро й Миколка провели своє раннє дитинство в нашому місті. Щоправда, перед війною Микола розлучився з Оленою та одружився вдруге. Олена передчасно померла в 1941 році, від важкої праці при ритті окопів.  Батько змушений був забрати сина в нову сім’ю. 

Повоєнний період

Після війни Микола Носов в Ірпені не відпочивав, але регулярно привозив сина на літні канікули до Мазуренків, а в кінці літа з’являвся на день-два забрати його. Петро не хотів покидати ірпінську вольницю – сад, гай, озера, річку, ліс і прикипів до неї  так,  що, будучи дорослим, усі відпустки  проводив у нашому місті. Приїздив сюди з дружиною Лідією та їхнім малим сином Ігорем, пізніше – із другою дружиною Еммою. Петро став фотокореспондентом ТАРС. Зробив в Ірпені безліч знімків родичів, які й досі зберігають  їхні родичі.

Брат письменника Петро-старший також дуже любив Ірпінь і ніколи не забував його. Він став кінохудожником, стояв біля витоків вітчизняної мультиплікації. Не полишав юнацького захоплення малюванням. Завжди приїздив із Марією, навіть тоді, коли їхні четверо дітей вже виросли, і неодмінно – з мольбертом. Його московська квартира була обвішана ірпінськими пейзажами і натюрмортами. Для Івана Мазуренка Петро Носов намалював біблійний сюжет: Ісус Христос несе хрест на Голгофу, а для Тетяни олівцем виконав малюнок, на якому зобразив її сестер – укладальниць цегли – Марію й Олену на конвеєрі заводу з тачковозами Пертом і Миколою поруч.

Петро і Марія відвідували Ірпінь до 70-х років, поки стояла батьківська хата. Керівництво будинку творчості письменників, здійснивши сумнівний обмін, зруйнувало хату Мазуренків, а потім звело на її території нинішній 10-й корпус.

Ірпінь – родове гніздо Носових

Починаючи з батька – Миколи Петровича – музиканта, артиста, мрійника, – усі члени родини Носових побували в нашому місті впродовж півстоліття і справедливо вважали Ірпінь родовим гніздом Носових. Є докази, що прообразом Сонячного, Квіткового містечка та Огіркової річки у трилогії про Незнайка та його друзів стало ірпінське середовище. Та й сам автор розповідав Івану Мазуренку, із яким товаришував, що, змальовуючи коротульок, він уявляв собі молодших мазуренківських дітей, коли ті порались у саду чи в садибі.

Микола і його внук Ігор Носов, 1971 р. Фото з особистого архіву Ніли Висоцької та Тетяни Савушкіної

Хоч і перебудована з тих часів, дача Криньова, де Носов провів п’ять свідомих років життя, дивом збереглася до наших днів за адресою: вулиця Громадянська, 19. Пам’ятаю, як незабутня Тетяна Артемівна Савушкіна – наймолодша донька Артема Мазуренка, уперше провела мене до будинку, в якому у 1920-30-х роках проживала сім’я Носових. Нам довелося йти стежкою через залізничний насип, тому, що інший шлях був  утричі довшим. Тетяна Артемівна зупинилася між коліями і задумливо сказала: «Цю стежку першими протоптали хлопці Петро і Микола, коли залицялися до наших дівчат. Пролягає вона від їхнього дому прямо до нашої хати, котрої, на жаль, уже немає»...

Ніла Висоцька, письменниця, краєзнавець, м. Ірпінь

Микола Носов у власному кабінеті, 1960-ті рр. Фото з особистого архіву Ніли Висоцької та Тетяни Савушкіної

Від редакції:

23 листопада виповнюється 110 років із дня народження видатного дитячого письменника, ірпінця Миколи Носова. Цій події навіть Google присвятив дудл, на якому письменник зображений поруч зі своїм знаменитим персонажем Незнайком. Символічно, що саме напередодні ювілею Носова в Ірпені з’явився парк Незнайка і мурал, присвячений цьому всесвітньовідомому герою.

Парк Незнайка в Ірпені, 2018 р.  Фото: Лілія Немченко

Що стосується будинку, де жила родина Носових, то він повністю перебудований її власниками і вже зовсім не нагадує ту хатинку. Тож саму садибу, за словами начальника відділу культури, національностей та релігій Ірпінської міської ради Євгенії Антонюк, майже неможливо внести як об'єкт культурної спадщини до переліку місцевих пам'яток культурної спадщини. Хоча для розгляду та вивчення цього питання садиба Носових внесена до нововиявлених пам'яток.

Мурал Незнайка в Ірпені, 2018 р.

Наразі поряд із колишнім будиночком Носових планується встановити пам’ятну дошку, яка позначала б це місце та розповідала про те, що саме тут проживав видатний дитячий письменник. Вона має стати однією із 36 подібних дошок, які планується незабаром виготовити і розмістити в Ірпені біля кожної із садиб, де живали чи творили видатні люди.

 

 

Коментарі: