Олег Білорус: «Основне завдання, яке ми ставимо перед педагогами – змінювати свою психологію»

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 16.09.2018 14:49
  • 0

Пріоритетні напрямки розвитку системи освіти та ситуація з педагогічними кадрами в Приірпінні – головні теми другої частини інтерв’ю з начальником управління освіти і науки Ірпінської міської ради Олегом Білорусом (початок – у попередньому номері «ІВ»).

Розбираючи «завали» проблем, що накопичилися в освітянському господарстві за десятиліття, як ви визначаєте черговість своїх кроків?

Є певні пріоритети. Наприклад, оздоровлення, фізичне виховання дітей – це один із найперших пріоритетів. Тому в кожній школі зробили спортивні майданчики.

У спортивній залі школи №17 температура взимку не перевищувала восьми градусів, і для нас дуже важливо було усунути цю проблему – насамперед, замінити там вікна. Аналогічно минулого року ми замінили вікна у 5-й школі, щоб діти не мерзли.

Ще одна першочергова потреба: заміна систем водопостачання та водовідведення: щомісяця в тій же 17-й школі рве труби. Школі 50 років, капітально вона ніколи не ремонтувалася, мережі трухляві, як папіросний папір.

І, зрозуміло, надзвичайно актуальним сьогодні є питання збільшення кількості місць у школах. Наше місто стрімко розвивається. Ми знаємо, що Ірпінь – один із тих регіонів Київщини, куди приїхало найбільше людей із окупованих територій, зокрема з Донецької та Луганської областей. Це додаткове навантаження на освітню мережу.

Нас критикують, що місто досі не будувало шкіл. Але ми всі повинні розуміти, що будівництво шкіл – це функція держави, а не органів місцевого самоврядування. Тому що школа – це величезний фінансово затратний проект. Тому такі міста-супутники Києва, як Ірпінь, ідуть шляхом розширення, а саме добудовування шкільних приміщень (спорудження нових корпусів, надбудовування поверхів над уже існуючими). Це набагато дешевша процедура, а за кількістю місць ми виходимо, фактично, на ті самі показники, що й при будівництві окремих шкіл. Наприклад, проектна потужність нового корпусу школи №17 – 510 місць. Тобто він рівноцінний цілій школі №1. 270 місць додалося у 2-й школі. Для такого розширення не треба виділяти земельну ділянку, підводити мережі та інше. Фінансово це в рази вигідніше, ніж якби ми будували окремий навчальний заклад. На наступний рік є плани щодо добудови 12-ї школи.

Болючим є питання з дошкільними закладами. Ми стали заручниками ситуації з дитсадком на вулиці Курортній. Будівництво фінансується з міського й обласного бюджетів. Місто свої зобов’язання виконало, залишилося зробити зовсім небагато. Чекаємо виконання обіцянок нашими партнерами. Це зняло б напругу.

Водночас шукаємо різні варіанти виходу з ситуації. Зараз ми йдемо шляхом створення додаткових груп короткотривалого перебування дітей – і в дитсадках, і на базі інших комунальних закладів – щоб дати можливість батькам хоча б на півдня приводити туди своїх дошкільнят. Минулого року така група функціонувала в приміщенні дитячого клубу «Дивосвіт». Зараз ми домовилися з відділом культури міської ради про надання приміщення в міському будинку культури. Організовуємо групи в дитсадку «Колібрі» та в інших дошкільних закладах.

Чи буде практичний ефект від того, що держава вирішила дозволити «селити» навчальні заклади у вбудованих приміщеннях?

Йдеться про пом’якшення Державних будівельних норм щодо облаштування закладів дошкільної й загальної середньої освіти в цокольних і підвальних приміщеннях. Держава, розуміючи проблему, яка існує, таким чином створює умови для розширення мережі приватних освітніх закладів. Це теж дає нам змогу трохи зняти напругу в масштабах міста. Хоча в багатьох випадках це – нерентабельний вид діяльності, тому що є, приміром, питання оренди, організації харчування дітей – ми розуміємо, наскільки високі вимоги до дотримання санітарних норм. Нерідко, аби обійти ці обмеження, власники називають садок дитячим клубом, центром сім’ї або дитячих розваг – і під цією маркою надають послуги.

Яка у вас ситуація з кадрами? З оголошень видно, що в школах чимало вакансій… Чи приходить молодь?

У системі освіти кадрове питання – найбільш гостре. Останнім часом держава нібито й збільшила оклади, але це стосується тих педагогічних працівників, які мають звання, категорії, вислугу років, класне керівництво і т. д. Молоді ж фахівці, які закінчують навчальний заклад і приходять влаштовуватися на роботу, отримують мінімальну заробітну плату. Звичайно, це нонсенс. А оскільки універсальність педагогічної освіти дозволяє працювати і в інших сферах, то дипломовані вчителі нерідко йдуть туди, де більша зарплата. Ось недавно один учитель англійської мови повідомив, що знайшов роботу в бюро перекладів. Заробітна плата в п’ять разів більша, ніж у нас...

Ще одна проблема, притаманна саме нашому регіону – близькість до Києва. Там трохи вищі вчительські зарплати, і частина вчителів їздить туди.

Цього року ми маємо прийняти на роботу приблизно 60 педагогів. Зрозуміло, що кадрове питання постає доволі гостро. Але, з іншого боку, оскільки наш регіон привабливий, останнім часом до нас прийшло як ніколи багато вчителів. На сьогоднішній день нам вистачає, наприклад, істориків, практично немає потреби у вчителях української мови, закрили питання з укомплектуванням шкіл математиками й фізиками.

Ми обговорюємо з керівництвом міста питання щодо розробки програми стимулювання вчителя. Наше бажання – щоб це стосувалося не просто вчителя, а саме молодого вчителя, який прийшов на роботу після вишу. До речі, зараз практично всіх молодих спеціалістів ми забезпечили житлом. Я вдячний керівництву Ірпінського економічного коледжу за те, що за досить помірну плату нашим молодим фахівцям було надане помешкання в гуртожитку.

Віднедавна в Ірпені зявилася цікава практика обрання директорів шкіл на конкурсній основі. Результати конкурсів виявилися навіть дещо несподіваними: в одному випадку школу очолив спортсмен, в іншому – людина з Одеської області…   

Коли я прийшов на свою посаду півтора року тому, в першу чергу ми розробили положення про конкурс на посади директорів шкіл – у 2015 році з’явилася постанова Кабінету міністрів, якою було дозволено приймати їх на роботу на конкурсній основі. Це нормально, це прозоро. Директори не повинні відчувати себе власниками у своїх «володіннях», бо дехто, пропрацювавши на посаді 20–30 років, думає, що це його приватна школа. І дуже важко в багатьох випадках змінити їхню психологію. Ротація – це  нормальне явище. У Японії, для прикладу, вона відбувається не рідше, ніж раз на п’ять років. Бо є таке поняття, як професійне вигорання. У людини, яка довго працює на одному місці, зникає бажання йти далі, вчитися чогось нового. А ми хочемо рухатися вперед. Основне завдання, яке ми ставимо перед учителями й директорами – змінити свою психологію, ставлення до дітей і батьків, подачу матеріалу під час уроку. Суспільство стало іншим. І розвиток суспільства вимагає від кожного педагога на сьогоднішній день працювати по-новому. Так, система освіти дуже консервативна, вона формувалася десятиліттями, і в один момент змінити психологію дуже важко. Але ми над цим працюємо.

Стосовно нових директорів. У школу №3 прийшла нова людина. Так, ми розуміли, що є певні ризики, бо кандидат не мав досвіду роботи на посаді директора або заступника директора школи. Але він доволі амбітний і має власне бачення розвитку навчального закладу. До того ж, Станіслав Федоров сформувався як успішний спортсмен (майстер спорту міжнародного класу з хортингу – ред.), а ми знаємо, що люди, які вміють витримувати навантаження, ставити мету й досягати її, які витрачали свій час не на прогулянки з друзями, а на роботу над собою, мають певні морально-вольові якості. Мене вразила відповідь кандидата на запитання, чи усвідомлює він, який рівень навантаження на цій посаді. Він відповів, що готовий перші два тижні не спати…

Унікальний випадок і в 17-й школі. Лілію Ільніцьку, яка перемогла в конкурсі, ми помітили більше року тому. Торік вона навіть виграла конкурс на посаду директора школи №3, але життєві обставини завадили їй тоді приступити до роботи. Її родина пов’язана з Ірпенем, син був студентом університету ДФС. Тому наше місто для неї не чуже. Це людина, яка хоче розвиватися, яка бачить, що треба зробити в школі, щоб вона вийшла з нинішньої ситуації. У нового директора є здатність і бажання мислити по-новому. Ось це нас підкупило. Враховували ї її досвід – шлях від вихователя до директора школи і начальника відділу освіти у своєму районі. До нас вона прийшла з посади директора дуже сильної опорної школи. Має досвід залучення коштів не тільки з місцевого бюджету, що дуже важливо.

Із яким настроєм ви зустріли цей навчальний рік, зважаючи і на труднощі, й на успіхи?

Труднощі для того й існують, щоб їх долати. Ніколи людина не може відчути смак справжньої перемоги, якщо не зазнала гіркоти поразки. Для того, щоб успішно йти далі, треба інколи й спіткнутися. Інша справа – потрібно знати, куди ми йдемо. Ми повинні мати чітку дорожню карту того, що ми хочемо зробити сьогодні, що – завтра, а що можемо реалізувати післязавтра, на що ми надіємося, де шукати ресурси, якими є шляхи вирішення проблем.

Які цілі ставите на цей рік перед учителями й перед собою?

Ми продовжуємо діяти в контексті реформування системи освіти, впровадження принципів Нової української школи.

Є два великі напрями розвитку освіти – зміст і форма. Те, про що ми щойно говорили – це, переважно, форма: інфраструктура, приміщення, обладнання тощо. Але для мене, як для керівника управління освіти, дуже важливим є зміст. Поки що, на жаль, за браком часу вдалося приділити цьому значно менше уваги, ніж хотілось би. Зміст – це якість надання педагогом освітніх послуг. Чому виникла потреба в реформуванні освіти? Бо з боку батьків і громадськості – велика недовіра до школи через низьку якість надання послуг. На жаль, ми спостерігаємо, що вчитель нерідко йде в клас, щоб механічно виконати свою роботу: відпрацював відведений час і пішов. Так бути не може. Завдання вчителя – організувати роботу на уроці так, щоб дітям було цікаво, і вони охоче йшли до школи. Ті форми й методи, за якими працювали 10–15 років тому, сьогодні вже є неприйнятними. Ми повинні відійти від такої моделі: вчитель підняв учня, той розповів біля дошки правило, отримав оцінку – і до кінця уроку займається своїми справами. Підхід повинен бути зовсім іншим. Кожна дитина в класі має бути задіяна протягом усього уроку. Від взаємин за схемою суб’єкт – об’єкт необхідно перейти у площину суб’єкт – суб’єкт, це дуже важливо. Наше завдання – влади, управління освіти – створити для цього умови. Завдання директора школи і вчителя – підвищити якість освіти. Щоб діти із задоволенням відвідували школу, і щоб були результати не ті, які ми маємо сьогодні і з ЗНО, і з ДПА, і на олімпіадах. У нас є можливості працювати краще.

Так, учителі нам закидають, що мала зарплата, низька мотивація. Але, в той же час, не всі вчителі усвідомлюють, що вони не можуть під часу уроку по п’ять хвилин розмовляти по телефону, виходити з класу і вирішувати свої особисті питання тощо. Частина педагогів не хочуть над собою працювати і йдуть до учнів із тим багажем, якого набули раніше. А сучасні діти вже часто мають цю інформацію з різних джерел, у різній інтерпретації. Це проблема освіти в масштабах усієї держави. Тому нам є над чим працювати.  


Спілкувалися Юлія БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА, Володимир БОБЕЧКО

Коментарі:

Останні новини