Наприкінці літа Православна Церква відзначає відразу три свята, пов'язані з земним життям Христа, які в народі називають Спасами: Медовим (14 серпня), Яблучним (19 серпня) та Горіховим (29 серпня). Медовий Спас – це, по-церковному, Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. Горіховим Спасом називають день спогаду про перенесення з Едеси в Константинополь Нерукотворного Образу Спасителя. А Яблучний Спас – це одне з найбільших свят Православної Церкви – Преображення Господнє.

«ЛИЦЕ ЙОГО ЗАСЯЯЛО, ЯК СОНЦЕ…»

Це свято встановлене в пам'ять про подію, описану в трьох Євангеліях: від Матфея, Марка і Луки.

Напередодні Своїх хресних мук Господь почав відкривати учням, що Йому належить іти до Єрусалиму, постраждати від старійшин, первосвящеників і книжників, бути вбитим і на третій день воскреснути (Мф. 16:21). Слова Вчителя дуже засмутили апостолів, особливо Петра, який став перечити Спасителю, кажучи: «Будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!» (Мф. 16:22). Бажаючи полегшити скорботу учнів, Христос пообіцяв показати декому з них ту Свою славу, яка проявиться після Воскресіння: «Істинно кажу вам: є деякі з тих, що стоять тут, які не зазнають смерті, доки не побачать Сина Людського, що гряде в Царстві Своїм» (Мф. 16:28).

Через шість днів Господь узяв із Собою трьох апостолів – Петра і братів Якова та Іоанна – і зійшов із ними на вершину гори. Традиційно вважається, що це була гора Фавор, розташована в дев’яти кілометрах на південний схід від Назарета, хоча існують і інші версії. Висота Фавору – 588 метрів.

Зійшовши на вершину, втомлені апостоли заснули. Під час їхнього сну Господь преобразився: «Лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло» (Мф. 17:2). Прокинувшись, апостоли стали свідками цієї вражаючої картини. А Христос тим часом розмовляв із двома мужами, які з’явилися біля Нього – пророками Мойсеєм та Іллею – про майбутні страждання. Коли розмова закінчувалася, Петро сказав Господу: «Наставнику, добре нам тут бути; поставимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі» (Лк. 9:33). Але Ісус відразу показав йому, що не має потреби в скинії, і що Він є Той, Хто впродовж 40 років робив у пустелі намети з хмари для його предків. «Поки він (Петро – ред.) говорив це, – розповідає євангеліст Матфей, – ясна хмара осінила їх, і ось голос із хмари говорить: Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте»(Мф. 17:5).

Апостоли в сильному страху впали ниць. Господь підійшов до них, кажучи: «Встаньте, не бійтеся» (Мф. 17: 7). Підвівши очі, апостоли нікого не побачили, крім Ісуса…

Коли вони спускалися з гори, Господь заповів учням нікому не говорити про те, що їм було явлено, доки Він не прийме страждання й смерть і не воскресне в третій день. Апостоли виконали цю настанову…

ВІДБЛИСК НЕБЕСНОЇ ВІТЧИЗНИ  

Незважаючи на те, що Преображення Господнє відбулося за 40 днів до розп'яття Спасителя, вшановують цю величну подію в інший час, бо інакше святкування випадало б на період Великого посту. За встановленою традицією, часовий проміжок у 40 днів відділяє Преображення від свята Воздвиження Хреста Господнього, коли Церква знову згадує страсті Христові та Його страждання на хресті. Хоча, на думку дослідників, до свого оформлення в окреме свято Преображення згадувалося в передпасхальний період. Найбільш імовірно, що свято було встановлене в IV столітті: в цей час рівноапостольна Єлена, мати св. Константина Великого, звела на горі Фавор храм на честь Преображення Господнього. Певний час це свято було місцевим у Палестині, а з V століття поширилося по всьому християнському Сходу.

Преображення має дуже важливий для всіх нас богословський аспект. Те, що відбулося з Христом у Його земному житті станеться і з нами: ми теж воскреснемо і нас теж очікує преображення. Стан воскреслого Спасителя – це обожений стан людської природи, який отримають у вічності люди. Преображення – це вказівка ​​на те, що чекає на нас після другого пришестя Христа. Слава Преображення – це доля всіх людей, які увійдуть зі Спасителем у вічність і розділять із Ним радість Царства Божого. Саме тому Церква так дорожить цим святом – адже воно з року в рік нагадує нам про ту благу мету, до якої ми покликані самим Богом. Преображення – це відблиск Небесної Вітчизни, де нас пам'ятають, люблять і чекають.

ЯБЛУЧНИЙ, ВИНОГРАДНИЙ…

Чому свято Преображення Господнього називають Яблучним Спасом? Звичайно, через традицію освячувати в цей день яблука. Своїм корінням вона сягає в старозавітні часи, ​​коли за Божим велінням люди приносили до храму все, що з'являлося першим на полі, в саду або в хліву – пшеницю, плоди, ягнят. Навіть своїх дітей-первістків іудеї присвячували Богу – за них приносилася особлива жертва. Цю традицію перейняли й християни, які стали приносити в храм плоди своєї праці.

У період святкування Преображення в Палестині й у Греції, звідки до нас прийшов церковний календар, дозрівав виноград. Його й приносили для освячення, тим самим благословляючи новий урожай, із якого робили свіже вино для Євхаристії. Коли свято прийшло на Русь, виноград у наших краях розводити ще не навчилися, тому його замінили яблуками. Але сенс залишився той самий – принести Богу найперше і найкраще. З цим і пов’язане давнє правило – не їсти яблук до освячення.

Із Яблучним Спасом пов'язані й інші традиції – після свята люди щедро ділилися врожаєм: пригощали родичів і сусідів, роздавали хворим, сиротам і вбогим.


За матеріалами статей О. Моісеєнкова «Преображення: прообраз загальної слави» та Г. Бітбунова «Преображення Господнє»

 

Коментарі:

Останні новини