Україна між меншовартістю і шароварщиною

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 24.08.2018 14:25
  • 0

Нам багато дано. Але те, що дано, ще треба мати сили взяти. Щоб зберегти і примножити. Щоб утримати й не дати на це зазіхнути іншим.

Нам дана прекрасна земля – родюча, благодатна, з помірним м’яким кліматом, з морськими та гірськими краєвидами, лісами, степами, річками.

Нам дані різні природні багатства.

Ми маємо давню історію, напрацьовану культуру, вишукану мову, здорові цінності.

Маємо талановитих і розумних людей, які знаходять себе в будь-якій галузі життя і в будь-якому куточку світу можна почути їхні імена.

Ми маємо чудове почуття гумору і прекрасні людські якості.

Ми сильні й витривалі. Сміливі й терплячі.

Ми вміємо виживати у найскладніших умовах.

Відстоювати свої позиції, принципи й цінності.

Ми не здаємося, не втрачаємо віри й надії, як би важко нам не було.

Ми здатні довіряти, пробачати, не таїти зла.

Знаємо, як згуртуватися і стати єдиною силою.

Наші жінки чарівні, чоловіки працелюбні, діти талановиті.

Ми нічим не гірші, аніж французи, німці, поляки…

Але…

Їдеш Україною – і бачиш гори сміття на узбіччі, некошені трави на центральних вулицях багатьох міст, містечок, сіл.

На наших морських узбережжях не хочеться відпочивати – це занедбані пустирі в бур’янах, пилюці, в руїнах.

Наші громадські туалети ганебні.

Наші потворні МАФи стали архітектурною нормою міст.

У наших маршрутках і поїздах не продихнути.

Наші навіть найменші школярі пересипають свої слова матюччям.

Наші найкращі випускники масово шукають свою долю за кордоном.

Наші люди помирають від хвороб, які сьогодні нескладно вилікувати.

Ми перші в багатьох антирейтингах.

Наша корупція всюдисуща.

Нас розколюють протиріччя і непорозуміння.

Наші народні обранці вирішують «державні справи» кулаками і фіксованими хабарами.

Наші пенсіонери нагадують жебраків.

Мільйони наших людей зі страхом думають про майбутнє. Дивляться і не бачать його…

Тож немає чого бити себе в груди і кричати: «Ми найкращі!» Це – шароварщина.

Як і немає підстав опускати плечі та плекати в собі комплекси меншовартості.

Нам багато дано. Ми багато можемо. Нам не бракує амбіцій. Ми надто в центрі. Надто на видноті. І світ довкола неймовірно швидко розвивається. І все важче не помічати, як ми багато в чому поступилися навіть відсталим африканським країнам…

Бо й хата скраю, і краще там, де нас немає… І взагалі – то не ми винні… І влада у нас, як завжди…

Втім – ніколи не варто ставити остаточний «діагноз». Особливо цілому народу. Чим би він не «захворів». Якими б інертними ми не були, ми не можемо не розвиватися. Ми не можемо не змінюватися. Рано чи пізно з’являється критична маса людей, які перевертають ситуацію. Коли настане цей день – невідомо, але він настане обов’язково. Ми вже побачили це в Ірпені. Ми повірили, що це можливо. Адже коли багато дано – рано чи пізно за це багато спитається.

 

Юлія БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА  

Коментарі:

Вибір редакції

Останні новини