Мы в соцсетях

ОТЕЦЬ РОМАН: «МИ ЗАВЖДИ ПОЖИНАЄМО ПОСІЯНЕ»

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 12 січня
  • 0

«На вулиці сіється нудна мжичка. На Сході України йде війна. В кишенях і гаманці майже порожньо. В хаті холодно. Туга безпросвітна». Це – один погляд на життя. Інший погляд: «Я закохався (закохалась). Завдяки несамовитим зусиллям маю творчий прорив (чи нову успішну роботу). Із друзями пішли на природу і потім влаштували чаювання. Насміялись. Життя – цікаве».

А якщо попри все ситуація, настрій, стан – «ні риба, ні м'ясо»?

Практично у кожної людини є підстави для звернення за психологічною допомогою. Одні люди йдуть до психолога (або до батьків, друга, священика), сподіваючись впоратися з важкою життєвою ситуацією й ухвалити зважене рішення. Інші звертаються, щоб позбутися душевного страждання, депресії, тривоги, страху, панічних атак. Не може бути такого, щоб не знайшлася людина, яка здатна допомогти розібратися в собі, ситуації, обрати рішення.

Психологічної допомоги потребують люди, які хочуть взяти певну відповідальність за своє життя. Якщо в людини життя повторюється безрадісним бігом по колу, з «одними й тими ж граблями», – психолог допоможе розірвати це порочне коло.

Розмова по душах – це перший крок для того, щоб підвищити якість власного життя. Звертаючись за допомогою до психолога, більшість сподівається, що відразу ж отримає полегшення. Вийде за поріг – і життя стане радісним, усі поводитимуться так, як йому потрібно. Ось на цій наївності і ловлять налаштованих на чарівництво лохів чаклуни й ворожки. Як часто людина сподівається, що за неї все вирішать, і забуває, що все досягається власною працею. Тому психологи, на відміну від магів, цілителів, не обіцяють швидкої зміни нашого стану і життєвих обставин. На це потрібен не просто час, а копітка робота над собою під керівництвом психолога, який поважає особистість.

Наш співрозмовник – священик Ірпінської парафії Покрова Пресвятої Богородиці, сімейний психолог, отець Роман МЕЛЬНИЧЕНКО.

Має три освіти: технічну, богословську, психологічну. Є батьком трьох дітей.

Отже, в його особі триєдино зійшлися ґрунтовна освіта, життєвий і сімейний досвід.

 

Силу відчуває той, хто діє

- Отче Романе, звертаюся до Вас як до священика, психолога і громадянина. Які нині є, з Вашої точки зору, рятувальні орієнтири в нашій розбурханій українській дійсності, коли на Сході держави йде війна, а решта країни збентежена і спантеличена?

- Є такий вислів: «Як потрібно ненавидіти себе, щоб ненавидіти когось іншого». Кожна людина має поставити собі таке запитання. Чому я ненавиджу себе, ненавидячи іншого?

Як священик я постійно розповідаю про гріх, про те, як він впливає. І сучасна наука психосоматика так само тлумачить. Вона доводить, що всі негативні емоції та вчинки, які людина творить, впливають на її психічне і фізичне здоров’я.

Прикладемо до сьогодення. Путіну від моєї ненависті все одно, він навіть не знає про моє існування, що я існую такий. А я його ненавиджу. Йому все одно, а я себе отруюю. Тобто якщо його мета – нашкодити, то от він і шкодить. Шкодить через мене самого.

Перше. Ми передусім маємо запитати себе: «Я хочу бути здоровим душевно і фізично?». Якщо я цього хочу, я не маю права ненавидіти. Звичайно, не кожен зможе любити ворогів. Та є християнська максима: «Треба любити ворогів своїх». Принаймні якщо ми їх не любимо, то не повинні ненавидіти їх. Потрібно зрозуміти, що наша ненависть спрямовується проти нас самих. А далі це впливає на мої стосунки з Богом, дружиною, дітьми тощо.

Друге. У більшості людей розвивається апатія, розпач і сум тому, що вони не знають, як їм діяти. І тому вони відчувають безсилля, і ніби хочуть щось зробити, але не можуть. А що вони можуть? Зрозуміло, не всі здатні воювати, виходити на протести, наприклад. І я людям кажу: ви повинні діяти. Як діяти? Що конкретно робити? А потрібно робити те, що ви робили до цього. Ви повинні виховувати своїх дітей з любов’ю до Бога, до своєї країни, совісно. Якщо працюєте на своєму робочому місці, ви маєте працювати віддано. Ви мусите платити податки, ви не повинні давати хабарі. Чинячи так, ви приносите користь своїй державі, цим самим зміцнюєте військо, знищуєте корупцію.

Щоб відчути в собі силу, потрібно зрозуміти: те місце, на якому я перебуваю зараз, це є те місце, де я можу принести найбільше користі. Інша річ, коли я можу зробити більше, а боюся, можу зробити більше, а не хочу. Наприклад, я можу прибрати у своєму під’їзді, а не хочу – я живу у смітті та бедламі, жду, поки хтось інший зробить.

Коли ти дбаєш про місце проживання, щоб воно було чисте, щоб збереглися ліс і водойми, тим ти зберігаєш свою державу, вносиш лепту в майбутнє. На тому місці, де ми перебуваємо, потрібно робити максимум того, що можемо. І тоді будемо відчувати не безсилля, а силу. Я перебуваю на своєму місці, може, воно й не таке солідне, важливе, престижне, але саме від таких маленьких місць і маленьких справ залежить цілісність суспільства. Ціле більше, ніж його частини. Тому я починаю відчувати, що я – частина цілого, частина чогось більшого. І, виконуючи свою функцію, я роблю так, щоб цей організм діяв, щоб він не помер.

Ми здолаємо перешкоди лише тоді, коли кожний виконуватиме свою роботу щиро, на «відмінно».

- Як протидіяти терору, впливам з боку політикуму, соціуму, ЗМІ, котрі навіть розбивають, розділяють сім’ї? Зрозуміло, що побожну християнську родину, яка не формально відвідує храм, надскладно роз’єднати. А як бути не воцерковленим сім’ям?

- І воцерковлені, бува, роз’єднуються. Роз’єднуються там, де нема любові. Любов об’єднує, ненависть роз’єднує. Ніхто не може мене примусити ненавидіти мою дружину, якщо я сам не хочу цього.

Інформація, яка надходить з соціуму, ЗМІ, звідусіль, це завжди обопільна гра. Є правила цієї гри. Як у футболі, якщо одна команда не вийшла – інша не може грати. Тому, коли якісь структури ведуть свою гру, люди підігрують. Я можу звертати на це увагу, а можу не звертати, можу щось дивитися по ТБ, можу не дивитися, можу щось прочитати та не приймати своїм серцем. Вибір завжди за мною.

Коли у сім’ях вибухає якийсь розкол, то в більшості випадків цей розкол трапився раніше, це як хронічна хвороба: вона не помітна, а прийшла весна – і загострилася. Сім’я вже хворіла, і загострення спонукало до розколу. Звичайно, членам такої сім’ї, котрі хочуть, щоб усе було добре, потрібно звернутися до психолога або до священика, які допоможуть зцілитися, щоб можна було жити у щасті.

 

Корені самогубства – в сімейних негараздах

- Поширюються суїцидні настрої. Багато людей (навіть діти) зі своєї волі йдуть з життя. Як від цього рятуватися і рятувати людей?

– Якщо в людини така думка вже визріла, то сама вона не справиться. І їй не допоможе друг чи родич. Тут потрібна глибока допомога фахівця. Тому що в душі відбулися руйнівні переміни і зрушення, в людині все кардинально перевернулося, найсильніший інстинкт до виживання зламано. Щоб його відновити, потрібна дуже серйозна робота.

Щодо суїцидних настроїв у нашому суспільстві. Ми пожинаємо нині те, що сіяли раніше. В Україні за рік трапляється до 40 тис. самогубств, тобто населення такого міста, як Ірпінь, позбавляє себе життя. У деяких країнах світу цей показник ще вищий, скажімо, в Росії.

Аналізуючи самогубства, особливо дитячі, не можна стверджувати: так вирішила дитина. Це сімейна проблема. Якраз сімейна психологія допомагає знайти причину. Одна дитина через стосунки в сім’ї хворіє, друга невпевнена в собі, третя стає наркоманом, а якась дитина може піти на самогубство. У різних сім’ях по-різному проявляється. Потрібна вдумлива терапія.

– Чи стикалися ви з людьми, які «зіскакували» з наркоманії, алкоголізму, з репутації скандалістів завдяки вірі, Вашим проповідям, завдяки відвідуванню церкви?

– Такі чудеса відбуваються щодня. У різних церквах. Люди приходять і міняються. Якби цього не відбувалося, світу, напевно, уже не було б, зло переважило б добро. І донині добрих людей набагато більше, ніж злих.

– Розкажіть про конкретний випадок.

– Випадків різних дуже багато. Все це – класика жанру, і таких історій кожен знає з десяток. Це й чоловіки, які кидають пити, і родини, які на межі розлучення повертають любов. До речі, у нас при храмі діє організація Анонімних Алкоголіків (АА), яка на сьогодні є найефективнішою і при тому – безкоштовною програмою підтримки та реабілітації алкозалежних. Збираються вони щосуботи, мають можливість молитись до Бога, просити допомогу і відразу її отримувати від професіоналів. Адже в більшості випадків Бог діє через людей.

 

Найголовніша проблема – відсутність любові

– Священик і кохання… Делікатна сфера. Дехто, можливо, не наважується зі своїми проблемами кохання підійти до священика.

– Якщо людина не може з таким питанням підійти до священика, то, напевно, цей священик якийсь дивний. А до кого йти з такими питаннями? Найголовнішу заповідь християнства висловив Христос: «Люби ближнього, як самого себе». «І по тому пізнають, що ви – мої учні, коли будете любити одне одного». Християнство – це релігія любові. Хто відступає від цього, втрачає найголовнішу заповідь християнства. Хто тільки говорить про злобу, ненависть, помсту, вже є ворогом Христа. Тому до кого йти, в кого вчитися любові, як не в самого Христа?

– З якими найболючішими питаннями у сфері кохання звертаються до Вас люди?

– Передусім скажу таке. Любов – це універсальна сила. В людині любов є або її нема. Якщо вона в мені є, я дивлюся на свою дитину з любов’ю. З любов’ю в серці переводжу погляд на свою дружину, на матір, батька – я люблю їх. Так само я дивлюся на людей, природу. Якщо в мене є любов, я дивлюся на все з любов’ю.

От із цього й потрібно розпочати. Якщо людина не вміє любити, то в неї не буде любові ні до своїх батьків, ні до своїх дітей, ні до свого чоловіка чи дружини, ні до сусідів.

Найперше, треба вчитися любити. Зерно любові дано кожному з нас від Бога, як дар, а розвивати його – це вже наша справа.

З якими проблемами звертаються? Проблема одна – відсутність любові. Приходить чоловік і каже: «Моя жінка мене не поважає», іншими слова мовить: «Вона мене не любить». А дружина приходить і жаліється: «Мій чоловік мене не слухає, не приділяє мені час», іншими словами каже: «Він мене не любить». Або приходить мамочка і каже: «Моя дитина мене не слухає». А що за цим? «Я не можу любити таку дитину, зробіть з нею щось». Або: «Коли дитина слухається, я її люблю, коли не слухається, я не можу любити».

Отже, люди переважно приходять з проблемами любові, точніше, нелюбові. Вони хочуть любові, шукають її, але не знаходять. У цьому – основна проблема. Над цим і доводиться працювати.

– Лев Толстой написав: «Щасливі сім’ї схожі одна на одну».

– Він знав, про що говорив, бо сам був нещасний у шлюбі.

 

Хліб вибирайте якісний, а психотерапевта –

кваліфікованого

– Тож поговоримо про нещасливі сім’ї. З якими зламаними долями Ви стикалися і на що людей згодом виводило провидіння?

– Часто приходять сім’ї, які на грані розлучення. Нещодавно було подружжя, в якому трапилася складна ситуація, чоловік повів себе недостойно, жінка втратила до нього довіру. На щастя, вистачило одного разу з ними попрацювати, щоб вони змогли пробачити одне одного та вийти на новий рівень стосунків. Звичайно, згодом їм, можливо, знову доведеться переборювати суттєві труднощі. Якби люди зверталися за допомогою вчасно, вони могли б уникати страждань і ударів долі.

До мене звернулася дівчина, яка втратила коханого хлопця (він трагічно загинув). Вона дійшла до такого розпачу-відчаю, що готова вже була й сама померти. Коли люди у великому горі, вони часто не знають, як правильно пережити біль і сум. Далі страждають, заганяють себе у хвороби чи навіть у смерть. А якщо людину правильно спрямувати, навчити правильно пережити біль утрати, вона позбавляється почуття безвиході.

Сорок днів достатньо для того, щоб відпустити померлого (а якщо цього не трапилось – це вже ознака серйозної проблеми). Ми будемо за ним сумувати, це рана на все життя, але зможемо жити. Коли згадуватимемо померлого, у нас буде не біль, не відчай, а світла печаль за хорошою людиною. Так згадуєш свою молодість, сумно, що її вже нема, і водночас радісно, що так було добре.

Напрошуються порівняння. Скажімо, зламався комп’ютер. Можна в Інтернеті пошукати відповіді про причини, два тижні ремонтувати й викинути купу грошей, щоб не ту плату замінити. А можна покликати спеціаліста, який за півгодини все налагодить – і менше грошей на це піде, тому що він точно знає, як треба зробити.

Те саме стосується психології, яка ремонтує людську психіку. Можна довго ходити з болем чи образою в серці, довго сваритися з чоловіком чи дружиною, виховувати своїх дітей неправильно. А можна звернутися по допомогу до спеціаліста. Звичайно, слід бути прискіпливим. У крамниці ми вибираємо паляницю хліба свіжу та якісну. Тож і психотерапевта треба шукати-вибирати кваліфікованого, а не доручати своє життя дилетанту.

- У Вас є, певно, перевага, адже у Вашій особі зійшлися священик і психолог.

- По-перше, треба зрозуміти, що я не можу всім допомогти, й особа, яка приходить до мене, має розуміти, що це – не всесильний хтось, вона приходить просто до людини. Тому я допомогти всім не можу. Якщо бачу, що це не мій випадок, що в цьому я некомпетентний, я таку людину відсилаю до більш компетентного колеги, котрий може ліпше допомогти. Хтось більше в дитячій психології розбирається, хтось більше – у психологічних травмах, хтось – у насиллі, хтось – у втратах. У мене є коло друзів-психологів, і ми перенаправляємо один до одного людей, яким хочемо допомогти. У кожного є своя спеціалізація і свій досвід.

 

«По вірі вашій буде вам»

– Що є для Вас приводом радіти цьому світові і бути оптимістом?

– Для мене особисто весь світ навколо мене – священний, кожна людина – священна. Тому я ніде не відчуваю себе одиноко чи сумно. Мені подобається тут жити. Це не означає, що я ходжу в рожевий окулярах. Я бачу все зло й підступи, але я відокремлюю здоров’я від пухлини. І коли бачу пухлину, не кажу, що це світ такий, я кажу, що в цьому світі є пухлини, які потрібно лікувати. А сам світ добрий, священний. Так кожна людина може дивитися на світ.

– З огляду на те, що душа безсмертна, здавалося б, чого нам впадати у відчай? Однак слабка людина забуває про те, що душа безсмертна, всілякі негаразди так збивають з ніг, що, здається, нема сенсу жити, що життя – це біг на одному місці, мовляв, у країні безлад, в сім’ї безлад і нащо всі зусилля?

– Біблія нас учить: що посієш, те пожнеш. Це перший закон. А другий: те, що ти сієш, виростає з приплодом. І якщо я сію негативну думку, то потім жну негативні справи. Господь каже: «По вірі вашій буде вам». От я сію зерно, і в якій мірі вірю, в такій мірі воно виросте: удвічі, в десять разів, у стократ більше… Якщо я кажу: «Всі люди погані», і в це вірю, це означає, що я посіяв відповідне зерно і пожну відповідний урожай: в моє життя прийдуть люди, які відповідатимуть тому, що я посіяв. Вони будуть злими й поганими.

Бог мені дав свободу волі, дав мені моє тіло, мою душу і сказав: «Я тобі дав все, тепер розпоряджайся, сій добре, пожнеш добре, сіятимеш зле, пожнеш зло». Він попередив.

Якщо з такої позиції підходити, отримуємо можливість розуміти, що у світі відбувається. А ми у більшості випадків відповідальність хочемо з себе зняти і перекласти на когось іншого, а самі залишаємося бездіяльні або продовжуємо сіяти зло. Наприклад, людина каже: «Всі хірурги – м’ясники» і вірить у це. Вона посіяла цю думку. І, не дай Бог, прийде час їй потрапити на операційний стіл, вона пожне це, їй попадеться саме такий хірург.

 

Пасивність і бездіяльність живлять злочини

– У контексті останніх подій у країні напрошується таке запитання. З одного боку, існує заповідь: «Не убий», а з іншого боку – треба захищати справедливість і людей. Як бути?

– Коли до Іоанна Хрестителя прийшли воїни і запитали, що їм зробити, аби спастися, він їм не сказав: «Кидайте зброю та ідіть в монахи», він нарадив: «Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдовольняйтесь вашою платнею» (Лук. 3:14). Тобто не використовуйте свою силу неправедно.

Ми бачимо, що цей світ – несправедливий, і тому делегуємо певним людям захищати себе. Це, наприклад, поліція, армія (а там – чимало добровольців). Як священик я не маю права брати зброю і воювати, але я маю право бути біля бійців, надихати і налаштовувати їх, щоб у них не було ненависті, щоб вони виконували свій обов’язок, маючи в серці мир.

Церква завжди – на боці справедливості та правди. А якщо ти – на боці правди, не можеш сказати: «Я за правду, я вам співчуваю, але поряд бути не можу». Пасивність і бездіяльність в такому разі є злочином. Якщо ратуєш за правду, ти повинен показати своїм життя, що ця правда настільки важлива й правильна, що ти можеш за неї навіть померти. Як померло багато людей, які вийшли проти злочинної влади. Але то була боротьба передусім проти неправди і несправедливості.

На Майдані загинуло, напевно, дві сотні людей. А нині неймовірно зростає кількість жертв серед військовослужбовців і мирного населення, бо колишні владці, спрямовані, організовані, фінансовані російським імперіалізмом, каламутять воду та прагнуть повернутися на трон (у вирі геополітичних ігор). Януковичі-азарови-пшонки-захарови-богатирьови щодня убивали людей фальшивими ліками, «реформованою» медициною, жебрацькими пенсіями, продажним судочинством, корупцією, поганими дорогами…

Будемо сподіватися, що нинішня влада – українська, що вона справді захищає цілісність України, яку я всіляко виборюю. Я не кидав камені і коктейлі Молотова, а нині не кидатиму гранати і не стрілятиму, але своїми вчинками показую, що я – на боці правди. І знову готовий за правду стояти, як і багато інших людей.

Я пишаюсь українцями. Такий народ гідний кращого.

 

(далі буде)

 

Автор:
 Володимир КОСКІН
Комментарии:

Останні новини