Мы в соцсетях

Найближчий «газетний» тиждень ознаменований двома великими церковними святами: 7-го липня відзначається Різдво пророка Іоанна Хрестителя (Предтечі), а 12-го – день пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла (ця дата увінчує Петрівський піст). Усі троє святих жили в один час і належали до найбільш знакових постатей у християнській історії.

«ВЕЛИКИЙ ПЕРЕД ГОСПОДОМ»

Про Іоанна Предтечу Христос сказав: «Із народжених жінками немає жодного пророка, більшого за Іоанна Хрестителя» (Лк. 7:28).

Як розповідає Євангеліє від Луки, батько Іоанна, Захарія, був іудейським священиком. Він і його дружина Єлисавета жили праведно, але не мали дітей, бо «Єлисавета була неплідна, і обоє були вже похилого віку» (Лк. 1:6,7).

Якось, коли Захарія служив у храмі, йому явився Ангел (Гавриїл) і сповістив, що в нього народиться син – «великий перед Господом» – і його слід назвати Іоанном (у перекладі – «Бог милостивий»).

Захарії не вірилося: він старий і дружина його вже літня… За цю недовіру він був покараний німотою – за словами Ангела, до того моменту, коли збудеться обіцяне. «Після тих днів зачала Єлисавета…» (Лк. 1:26).

Через півроку Гавриїл з’явився Діві Марії зі звісткою про те, що Їй судилося стати Матір’ю Сина Божого. При цьому він повідомив Пречистій про вагітність Її родички Єлисавети. Богоматір вирушила до Єлисавети й Захарії та провела там три місяці.  

Коли Єлисавета народила сина, родичі пропонували назвати його Захарією, як батька. Але Єлисавета сказала, що ім’я хлопчика має бути Іоанн. Це суперечило традиції: ніхто з їхнього роду не носив цього імені. Тоді запитали в Захарії – і він написав на дощечці: «Іоанн ім’я йому». В цю мить до нього повернувся дар мови.

Сповнившись Духа Святого, священик став пророкувати про прихід у світ Христа і про майбутню місію свого сина: «І ти, дитя, пророком Всевишнього наречешся, бо йтимеш перед лицем Господа, щоб приготувати путі Йому» (Лк. 1:76).

За переказами, коли після Різдва Ісуса Христа цар Ірод наказав убити у Віфлеємі всіх немовлят до дворічного віку, небезпека загрожувала й Іоанну – Ірод знав про його незвичайне народження і хотів знищити хлопчика, побоюючись, що він і є Цар Іудейський. Єлисавета втекла з дитиною в пустелю і сховалася в печері. Воїни царя прийшли до святого Захарії, вимагаючи, щоб він сказав, де його син. Він не сказав, і його вбили просто в храмі. Свята Єлисавета померла через 40 днів. А Іоанн, із яким «була рука Господня» (Лк. 1:66), перебував у пустелі доти, доки не вийшов на проповідь і не сподобився хрестити Господа.

Християнам не зайве знати, що день народження святого аскета Іоанна Хрестителя не варто плутати з язичницьким празником Купала (Купайла), який відзначають гуляннями в ніч на 7 липня...      

КАМІНЬ В ОСНОВІ ЦЕРКВИ

Апостол Петро був простим рибалкою з Галілеї – тієї ж області Ізраїлю, де провів дитинство і юність Ісус Христос. Від народження він носив ім'я Симон (Шимон). Його молодшим братом був Андрій Первозванний, учень Іоанна Хрестителя. Андрій і привів Симона до Ісуса, розповівши братові про те, що знайшов Месію, якого очікували в Ізраїлі. Тоді Спаситель уперше назвав Симона Кифою, що означає «камінь, скеля» (грецькою – Петрос). Пізніше Христос сказав йому: «Ти Петро, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її. І дам тобі ключі Царства Небесного: і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах​​» (Мф. 16:18,19).

На заклик Христа Симон і Андрій «зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним» (Мф. 4:18–20). Відтоді Петро не відлучався від Господа. Перед Своїми стражданнями і хресною смертю Спаситель заповів Петрові в майбутньому «утвердити братів своїх», передбачивши, що спершу той зречеться Його: «Не заспіває півень сьогодні, як ти тричі відречешся, що не знаєш Мене» (Лк. 22:34). Петро відчайдушно захищав Учителя під час Його арешту, навіть відсік вухо рабу первосвященика, проте в ту ж ніч справді тричі відрікся від Христа, в чому гірко каявся все життя.

Петро першим із апостолів побачив Воскреслого Господа. У день П'ятидесятниці, коли на апостолів зійшов Святий Дух, після проповіді Петра в Єрусалимі прийняли Хрещення близько трьох тисяч людей. Так народилася християнська Церква. Петро творив великі чудеса, і навіть від його тіні зцілювалися хворі й одержимі нечистими духами. Після того, як він разом із апостолом Іоанном Богословом поставив на ноги каліку біля воріт Єрусалимського храму, а потім звернувся до народу з проповіддю, до Церкви приєдналося ще близько п'яти тисяч неофітів. Петро першим відкрив двері в Церкву язичникам (тобто тим, хто не сповідував іудаїзм – віру в Єдиного Бога): отримавши одкровення від Господа, апостол хрестив римського сотника Корнилія і його близьких.

За наказом царя Ірода святого посадили в темницю й посилено охороняли, але Ангел звільнив його від кайданів і вивів із в'язниці.

Із церковного переказу відомо, що апостол проповідував Євангеліє в Малій Азії та Середземномор'ї, зокрема, в Сирії (Антіохії), Греції, Іспанії, Єгипті, Карфагені, Італії. Довгий час він прожив у Британії. У Римі він Божою силою переміг друга імператора Нерона – волхва Симона, який спокушав людей з допомогою бісів. Апостол навернув до християнства і хрестив багатьох римлян та укріпив римську Церкву. Під впливом його проповіді дві наложниці імператора прийняли Христову віру й захотіли вести чисте життя. Нерон наказав схопити Петра і стратити. Тоді християни впрохали апостола залишити місто. Вийшовши за ворота Риму, Петро зустрів Ісуса Христа. На його запитання «куди йдеш (камо грядеши), Господи?» Христос відповів: «Іду в Рим, щоб знову розіпнутися». Апостол зрозумів, що повинен повернутися і постраждати в Римі. Коли його схопили й засудили на хресну смерть, Петро попросив, щоб його розіп'яли вниз головою, вважаючи себе негідним померти так, як Христос. Душа великого апостола відійшла до Бога 29 червня (12 липня за новим стилем) – імовірно, в 67 році. Християни з честю поховали його тіло.

За переказами, св. Марк написав своє Євангеліє для римських християн зі слів апостола Петра. Серед книг Нового Завіту є два соборні послання св. Петра, звернені до християн Малої Азії.

«МАЛИЙ» ВЕЛЕТЕНЬ ДУХА

Апостол Павло, якого спочатку звали Савлом, народився в єврейській діаспорі – в малоазійському місті Тарс (нині – південно-східна Туреччина). Від батьків Савл успадкував римське громадянство. Як і його батько, він належав до релігійної течії фарисеїв. Для вивчення Мойсеєвого Закону юнак приїхав до Єрусалима. Товаришем Савла по навчанню і його другом був Варнава – майбутній апостол.

Савл вороже ставився до нового вчення, проповідуваного учнями Христа. Він навіть допомагав іудеям, які страчували його родича – християнського первомученика Стефана. Савл «терзав Церкву», вдирався в домівки християн і кидав їх до в’язниці. «Дихаючи погрозами й убивством на учнів Господа», він випросив у первосвященика повноваження розшукувати їх у Дамаску та приводити їх зв'язаними в Єрусалим (Діян. 8:3; 9:1,2).

Однак, коли Савл наближався до Дамаска, його осліпило яскраве світло з неба. Він упав на землю й почув голос: ««Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?». На запитання «Хто Ти, Господи?» голос відповів: «Я – Ісус, Якого ти гониш» (Діян. 9:3–5). Христос звелів Савлу йти в Дамаск, де йому буде сказано, що робити далі. Супутники за руки відвели сліпого в місто.

Через три дні до нього прийшов християнин Ананія та зцілив його від сліпоти. У видінні Господь сказав Ананії про Савла: «Вiн є Мiй обраний сосуд, щоб пронести iм’я Моє перед народами‚ i царями, i сина­ми Ізраїлевими» (Діян. 9:15,16).

Савл прийняв Хрещення й відразу почав проповідувати в синагогах, що Ісус є Сином Божим. Він став називатися іншим ім'ям – Павло (лат. paulus – малий). Іудеї вирішили його вбити, і Павлу довелося тікати з міста. Згодом він повернувся до Єрусалима, сміливо там проповідував, і його життя знову опинилося під загрозою. Християни переправили його в рідній Тарс.

У 45 році Павло разом із Варнавою вирушив у свою першу апостольську подорож, яка тривала шість років. Апостоли заснували християнські общини на Кіпрі та в низці міст Малої Азії. У 51 році Павло брав участь у соборі апостолів у Єрусалимі, під час якого виступив проти необхідності для охрещених язичників дотримуватися приписів іудейського Закону.

З 51 по 58 рік він здійснив ще дві місіонерські подорожі, під час яких утверджував раніше засновані ним церкви в Малій Азії, створював общини християн у Македонії та Греції.

Павло творив багато чудес: від одного його дотику та навіть від прикладання його хустинок чи пов’язок із голови видужували хворі й одержимі.

Під час своїх подорожей апостол зазнав багатьох поневірянь і страждань. Про це він говорить в одному зі своїх послань: «Я… був у трудах, безмiрно в ранах, бiльше у в’язницях i багаторазово при смертi. Вiд іудеїв п’ять разiв дано було менi по сорок ударiв без одного; три рази мене били палицями, один раз побивали камiнням; три рази розбивався зi мною корабель, нiч i день пробув я у безоднi морськiй; багато разiв був я у подорожах, у небезпеках на рiчках, у небезпеках вiд розбiйникiв, у небезпеках вiд єдиноплемiнникiв, у небезпеках вiд язичникiв, у небезпе­ках у мiстi, у небезпеках в пусте­лi, у небезпеках на морi, у небезпеках мiж лжебратами, в трудi й у виснаженнi, часто без сну, в голодi i спразi, часто в постах, на холодi i в наготi» (2 Кор. 11:23–27).

У 59 році в Єрусалимі Павла заарештували. Господь, з'явившись апостолу у в'язниці, сказав, що йому належить проповідувати в Римі. На вимогу Павла, його, як римського громадянина, через два роки відправили до столиці – на суд імператора. У Римі апостол жив під домашнім арештом і вільно проповідував. Після дворічного розгляду його справи він був виправданий і вирушив на о. Крит, у Малу Азію і в Македонію.

Зустрівшись із апостолом Петром, Павло разом із ним через Далматію й Італію дійшов до Рима, а звідти сам рушив далі на Захід – у Галлію та Іспанію.

Повернувшись до столиці імперії, де посилилися гоніння на християн, Павло, за переказами, проповідував навіть при дворі Нерона. Його схопили й після дев'ятимісячного ув'язнення відсікли голову мечем неподалік від Рима. Християни поховали тіло святого.

За однією версією, апостол Павло був страчений в один день із апостолом Петром; за іншою – це сталося в ту ж дату, але через рік після розп'яття св. Петра.

Св. Павло написав 14 послань християнським общинам, включених до Нового Завіту. Так само, як і св. Петро, цей великий подвижник удостоївся звання первоверховного апостола, адже він зробив найбільший внесок у поширення християнства у світі.      

Автор:
 theirpin.city
Комментарии:

Останні новини