Мы в соцсетях

Мабуть, небагато українських медиків знають, що напередодні їхнього професійного свята відзначаються дні пам’яті двох великих лікарів. Вони жили в зовсім різні історичні епохи, дуже відрізнялися один від одного рівнем освіченості й статусом, але мали (й мають) і велику спільність: обидва були православними монахами й обох Церква визнала святими. Пам'ять святителя Луки Кримського (Войно-Ясенецького) вшановується 11 червня, а преподобного Агапіта Печерського – 14-го.  

ЛІКАР БЕЗКОРИСЛИВИЙ

Преподобний Агапіт був родом із Києва. Житіє розповідає, що він прийшов до печери до святого Антонія Печерського, став його учнем і прийняв чернечий постриг. Наслідуючи приклад наставника, Агапіт ​​доглядав за хворими ченцями, вимолював для них у Бога зцілення й давав їм трави, які варив собі в їжу. Чутка про монаха-лікаря розійшлася Києвом, багато хворих зверталися до нього й поверталися додому здоровими.

У той час у місті жив дуже вправний лікар-вірменин, який сповідував монофізитську єресь. За самим лише зовнішнім виглядом пацієнта він не тільки визначав ступінь хвороби, а й передбачав час смерті, якщо хворий був безнадійний. Так вірменин провістив швидку кончину першому боярину великого князя. Однак хворого віднесли до Печерського монастиря, де Агапіт помолився за нього, дав йому в їжу траву – і боярин видужав. Розлючений вірменин спробував з допомогою своїх одновірців отруїти ченця, але отрута Агапітові не зашкодила.

Коли захворів чернігівський князь Володимир Мономах – майбутній великий князь київський – вірменин не зміг йому допомогти. Володимир, будучи вже при смерті, попросив ігумена Печерського монастиря прислати до нього Агапіта. Але чернець відмовився залишити обитель, щоб уникнути «слави людської». Він передав князеві трави, і хворий, прийнявши їх, негайно видужав. Мономах сам прибув до монастиря, аби щедро винагородити лікаря, але той зник. Згодом князь надіслав до чорноризця боярина з дарами, проте Агапіт ​​їх не прийняв. А Мономах за настановою преподобного, яку передав йому боярин, став роздавати щедру милостиню вбогим.

Після багаторічної праці й подвигів занедужав і сам «лікар безкорисливий». Вірменин прийшов до святого й запевнив, що той помре через три дні. Столичний ескулап був настільки впевнений у своїй правоті, що пообіцяв теж стати монахом, якщо його прогноз не справдиться. Преподобний же ​​відповів, що Господь забере його лише через три місяці. Так і сталося. Це було приблизно в 1095 р. Після своєї блаженної кончини святий з'явився вірменину, нагадав йому про обітницю прийняти постриг і застеріг, що якщо той не послухається, то втратить і життя, і душу. Вірменин прийняв православну віру, постригся в ченці й до кінця своїх днів вів богоугодне життя в Печерському монастирі. Святі мощі прп. Агапіта і сьогодні доступні для поклоніння в Ближніх печерах Києво-Печерської Лаври.


АРХІЄПИСКОП-ХІРУРГ

Валентин Феліксович Войно-Ясенецький – майбутній святитель Лука – народився 27 квітня 1877 р. в Керчі. Він належав до збіднілого дворянського роду. Гімназію закінчив у Києві. Разом із атестатом директор, за традицією, вручив йому Новий Заповіт, читання якого дуже вплинуло на юнака.

Валентин із дитинства захоплювався малюванням. Одночасно з гімназією він закінчив художню школу. Був період, коли юний живописець щодня їздив у Києво-Печерську Лавру, відвідував православні храми та робив замальовки того, що там бачив. Він готувався вступати до Петербурзької академії мистецтв, але під час іспитів раптом вирішив, що повинен займатися не тим, що йому подобається, а тим, що принесе користь людям, які страждають.

У 1903 році Валентин із відзнакою закінчив медичний факультет Київського університету з наміром стати земським (сільським) лікарем. Однак розпочалася російсько-японська війна, і йому довелося починати свою діяльність у госпіталі Київського Червоного Хреста біля Чити. Молодий лікар відразу взявся до відповідальних операцій та проявив себе як блискучий хірург. У Читі Валентин одружився з сестрою милосердя Анною Ланською.

Далі протягом 13 років він працював земським лікарем, очолював місцеві лікарні, трудився з величезною самовіддачею. До нього на прийом завжди приходило безліч бідняків. Під час Першої світової війни Войно-Ясенецький завідував госпіталем. Не полишаючи лікарської практики, він займався науково-дослідницькою роботою. У 1916 р. Валентин Феліксович захистив докторську дисертацію про регіонарну анестезію, що стало великим внеском у розвиток анестезіології.

У 1917 р. дружина Войно-Ясенецького захворіла на туберкульоз легенів.  Сім'я переїхала в Ташкент, куди Валентина Феліксовича запросили на посаду хірурга та головного лікаря великої міської лікарні. Працювати довелося в тяжких і небезпечних умовах громадянської війни. В Ташкенті Войно-Ясенецький став одним із ініціаторів відкриття університету й очолив кафедру на медичному факультеті.

У 1919 р. він овдовів. Турботу про його чотирьох малолітніх дітей узяла на себе бездітна операційна сестра.

Валентин Войно-Ясенецький брав активну участь у церковному житті. У 1921 р. він прийняв сан священика. Лекції в університеті отець Валентин читав у рясі та з хрестом на грудях. Він брав участь у публічних дискусіях із атеїстами, виступаючи на захист віри. Активно протистояв «обновленському» розколу.  Згодом о. Валентин був призначений настоятелем кафедрального собору. У 1923 році професор і протоієрей Валентин Войно-Ясенецький прийняв чернечий постриг з ім'ям святого апостола-євангеліста, лікаря й іконописця Луки. Невдовзі після цього він став єпископом.

Через тиждень після першої архієрейської служби єпископа Луку заарештували. Його звинувачували в причетності до антирадянського змови. З Ташкента владику відвезли в Москву, де півроку тримали в Бутирській і Таганській в'язницях. Звідти по етапу відправили на заслання в Красноярський край.

Єпископ і лікар Лука, де б він не опинявся, не припиняв лікувати людей. Маючи лише невеликий набір інструментів і примітивне обладнання, він приймав хворих, робив складні операції, рятував життя, повертав зір.

За те, що архієрей проповідував у церкві та благословляв людей у лікарні, його заслали на Північ – на хутір, розташований далеко за Полярним колом.

Після закінчення заслання святитель повернувся в Ташкент. Але в 1930 році його знову заарештували і стали вимагати, щоб він зрікся сану. На знак протесту владика оголосив голодування. В ув’язненні, а потім у новому засланні в Архангельську він провів три з половиною роки.

Знову повернувшись у Ташкент, єпископ Лука керував відділенням гнійної хірургії при міській лікарні та продовжував наукові дослідження. У 1934 р. вперше була видана його фундаментальна праця «Нариси гнійної хірургії». У 1937 р. архієрея і вченого заарештували втретє. Цього разу вимагали, щоб він зізнався в шпигунстві. Багато місяців єпископ провів у в'язницях, зазнаючи тортур і знущань. Потім його вчергове заслали в Красноярський край. Там він закінчив роботу над новою редакцією «Нарисів гнійної хірургії».

На початку Другої світової війни єпископ Лука послав телеграму голові Президії Верховної Ради СРСР Михайлу Калініну, в якій просив перевести його до військового госпіталю, де він зміг би принести багато користі. Владику призначили головним хірургом евакогоспіталю в Красноярську і консультантом десятків госпіталів, розташованих у краї. Там він пропрацював близько двох років. Загалом святитель провів у тюрмах і на засланнях 11 років.

Під час війни Священний Синод Церкви звів його в сан архієпископа. Після звільнення в 1943 р. він був призначений архієпископом Тамбовським і Мічурінським. На новому місці святителю довелося відроджувати церковне життя. Одночасно він працював у госпіталях, вів прийом хворих, консультував хірургічні відділення міської лікарні.

Святитель Лука був автором більш ніж наукових 50 праць. У 1946 р. він отримав Сталінську премію першого ступеня за книги «Нариси гнійної хірургії» і «Пізні резекції при інфікованих пораненнях великих суглобів». Майже всі гроші владика пожертвував для допомоги сиротам – жертвам війни. Свої успіхи в науці архієпископ розглядав як засіб підняття авторитету Церкви: в ті богоборчі часи відкрита проповідь про Христа з вуст ученого зі світовим ім'ям примушувала замислитися багатьох.

У 1946 р. владика був призначений архієпископом Сімферопольським і Кримським. На цій кафедрі він служив до кінця свого земного життя. Навіть утративши зір, архієрей продовжував звершувати богослужіння і консультувати хворих.

Помер святитель Лука 11 червня 1961 р. Але й після фізичної смерті він продовжує допомагати людям. За його молитвами відбувалися і відбуваються численні чудесні зцілення. Проповіді святителя склали 12 томів. У 1995 р. Священний Синод Української Православної Церкви прилучив архієпископа Луку до лику святих. Через п'ять років він був зарахований до Собору новомучеників і сповідників. У 1996 р. відбулося обрітення святих мощей архієпископа Луки, які нині спочивають у Свято-Троїцькому соборі в Сімферополі.

 

За матеріалами УНІАН-Релігії

Комментарии:

Останні новини