Мы в соцсетях

Як свідчить Святе Письмо, після Свого Воскресіння Христос ще протягом 40 днів перебував у цьому світі та спілкувався зі своїми послідовниками, а потім вознісся на небо. Тому через 40 днів після Великодня християни відзначають Вознесіння Господнє, яке відносять до 12-ти найбільших церковних свят. Цього року воно припадає на 17 травня.

НОВИЙ ЗАВІТ ПРО ВОЗНЕСІННЯ

Вознесіння Ісуса Христа на небо – одна з головних подій Священної історії – досить детально описується в Євангелії від Луки (Лк. 24:50-51) і в книзі Діянь святих апостолів (Діян. 1:9-11), автором якої теж вважають цього святого євангеліста. Коротко про Вознесіння говориться й наприкінці Євангелія від Марка (Мк. 16:19).

Перш ніж вознестися в небесні обителі, Спаситель не раз з’являвся учням, засвідчуючи істинність Свого тілесного Воскресіння, зміцнюючи в них віру й готуючи до прийняття обіцяного Святого Духа. Нарешті, звелівши не йти з Єрусалима й чекати обіцяного від Отця хрещення Святим Духом (Діян. 1:5), Господь вивів учнів із міста на Єлеонську гору, до поселення Віфанія, благословив їх і в них на очах став підноситися в небо. У «Діяннях» сказано, що при цьому «хмара взяла Його з очей їхніх» (Діян. 1:9). Тоді з'явилися двоє ангелів – «мужі в білому одязі», які сповістили про майбутнє Друге пришестя Христа. Учні ж поклонилися Господу та з радістю повернулися до Єрусалима, де через кілька днів на них зійшов Святий Дух.

У книзі Діянь святих апостолів (Діян. 1:3) період явлень воскреслого Христа (а отже період від Воскресіння до Вознесіння) визначається в 40 днів, що співвідноситься з іншими важливими 40-денними періодами в земному житті Спасителя: саме стільки минуло від Його Різдва до того дня, коли Він був принесений до Єрусалимського храму і посвячений Богу (Лк. 2:22-38), і стільки ж після Хрещення в Йордані Він постував у пустелі, перш ніж вийти на проповідь (Мф. 4:1-2; Мк. 1:12-13; Лк. 4:1-2).

ЗНАЧЕННЯ ВОЗНЕСІННЯ

Вознесіння Господнє виходить за рамки чуттєвого досвіду й не обмежується лише подією відходу воскреслого Христа в небо.  У Новому Завіті є ціла низка висловлювань про Його «входження у славу» і «сидіння праворуч від Отця», що тісно пов’язується з Воскресінням і Вознесінням. Нерідко це є прямі цитати зі Старого Завіту або алюзії на старозавітні прообрази.

Водночас після Свого Вознесіння Христос не залишив світ: Його невидима присутність зберігається в Таїнствах Церкви.

Уже в найдавніших віросповідних формулах I–II ст. про Вознесіння Господнє говориться як про одну з основних подій земного служіння Ісуса Христа. Важливість Вознесіння підкреслюється і в більшості древніх євхаристійних молитов (анафор). У Символі віри, сформованому в IV ст., Вознесіння згадується слідом за Воскресінням.

Про значення Вознесіння Господнього йдеться в Посланні до Євреїв св. апостола Павла. Відкуплення завершилося після того, як розіп'ятий і воскреслий Христос, вознісшись, увійшов зі Своєю Кров'ю в небесне святилище (Євр. 1:3, 9:12,24-26).

Головним наслідком Вознесіння Христа стало те, що з цього моменту людська природа отримала повну участь у Божественному житті й вічному блаженстві. Людська природа Христа не розчинилася й не була поглинена Божественною. Прийнявши на Себе людську плоть, Господь Ісус не уникнув смерті, а переміг її і зробив людську природу рівночесною і співпрестольною Божеству. Він є Боголюдиною навіки і вдруге прийде на землю «таким же чином», яким зійшов на небо, але вже «з силою і славою великою» (Мф. 24:30; Лк. 21:27).

Вознесіння Господнє має особливе значення і як образ обоження кожного, хто вірує в Христа. Як відзначав святитель Григорій Палама, всі воскреснуть у день Другого пришестя Господа, однак вознесені («взяті на хмари») будуть лише ті, хто «розіп'яли гріх через покаяння і життя за Євангелієм».

УСТАНОВЛЕННЯ СВЯТКУВАННЯ

До кінця IV ст. святкування Вознесіння Господнього і П'ятидесятниці не розділялося. При цьому П'ятидесятницю розуміли як особливий період церковного року, а не святковий день (наприклад, видатний письменник і богослов Тертуліан, який жив у ІІ–ІІІ ст., називає її «laetissimum spatium» (радісний період)). Незважаючи на те, що вже в першій третині IV ст. зусиллями святої імператриці Єлени на горі Єлеон була побудована церква, в Сирії й Палестині ще понад п’ять десятиліть Вознесіння Господнє й Зішестя Св. Духа, ймовірно, святкувалися разом. Однією з останніх про цю практику пише західна паломниця Егерія, повідомляючи, що у вечір П'ятидесятниці всі християни Єрусалима збираються на Єлеонській горі, «в тому місці, з якого Господь вознісся на небо», і відбувається служба з читанням Євангелія і Діянь апостольських, що розповідають про Вознесіння Господнє.

Вказівки на окреме святкування Вознесіння зустрічаються у свт. Григорія Ніського і в антіохійських проповідях свт. Іоанна Златоуста наприкінці IV ст. Прямо про святкування сорокового дня після Пасхи як Вознесіння Господнього йдеться в «Апостольських постановах» (близько 380 р.). Існує також версія, що поділ свят відбувся після засудження єресі Македонія (його послідовники стверджували, що Святий Дух не має єдності з Отцем і Сином) на Другому Вселенському Соборі (381 р.) і мав на меті підкреслити особливу роль Святого Духа у спасінні людства.

Джерела V й наступних століть уже однозначно виділяють Вознесіння Господнє в окреме свято в сороковий день після Великодня.

За матеріалами статті О. Ткаченка, О. Лукашевича, Н. Квлівідзе «Вознесіння Господнє», «Православна енциклопедія».

На фото:

  • Каплиця Вознесіння Господнього на Єлеонській горі
  • Місце Вознесіння Господнього (всередині каплиці)
  • Дзвіниця Спасо-Вознесенського монастиря на Єлеонській горі
Автор:
 theirpin.city
Комментарии:

Останні новини