Мы в соцсетях

Якось років зо шість тому група ініціативних ірпінських жінок планувала провести своєрідний квест: запросити дружин місцевого керівництва на вишукану вечірку за участю оперних співаків, відомих музикантів і літераторів у місцевий Будинок культури. При цьому мав бути обов’язковий вечірній дрес-код, і головна умова – дістатися на вечірку не на лексусах чи таксі, а пішки – у туфлях на підборах.

Власне, пропонувалося просто неспішно прогулятися містом – не в чоботях, не в калошах, а всього лише в елегантних туфельках. Яка гарна жінка не любить гарно пройтись рідним містом? А якщо до того ж її чоловік – один із шанованих і відомих тут людей – це ж у рази приємніше!

Проте був тут і не вельми приємний момент: цілком прогнозовані наслідки для туфельок після такої прогулянки. Адже, щоб пройти із центру в кінець вулиці Соборної (тоді ще ІІІ-го Інтернаціоналу), треба було подолати терикони пісків обабіч доріг, численні ями й калюжі. Як пам’ятають усі ірпінські старожили, тротуари в цьому місті як масове явище цивілізації почали з’являтися приблизно з 2015 року н. е.

Звісно, ірпінські перші леді наскаржилися б чоловікам і показали б збиті каблуки. А ті – що, серця не мають? Не зроблять заради коханих тротуари? Та будь ласка! Ось на що розраховували корисливі жінки-активістки, яким роками доводилося плакати над своїми підборами.

Однак провести цей квест якось не довелося: чи то ідея самим її творцям видалася надто утопічною, чи просто не встигли все як слід організувати, а тут враз – дострокові вибори, і якось само собою пішло-поїхало: парки, сквери, дороги, тротуари…

«Краса врятує світ!» – сказав великий Федір Михайлович. Хтось не менш великий уточнив: «Усвідомлення краси врятує світ». Не знаю, як там світ, а Ірпінь точно рятує. У наших людях закладена така потужна сила, яка здатна гори звернути, тільки-но розбуди! Або створи умови для цього пробудження.

І ось цей процес почався. Хто б що не говорив, а краси в місті «поприбавилось». Зазеленіла яскрава травичка, вибухнули фонтани, порозквітали квіти, як окреме царство, нові дерева в рядочок стали, на радощах повідкривалися кафешки і магазинчики. Іногородні гості ходять, губи прикушують, на курси підвищення кваліфікації своїх керманичів підбивають.

Але це так, тло, на якому розгорнулась бурхлива діяльність тих, хто швиденько усвідомив усю цю красу і вирішив рятуватися сам та інших витягувати із мороку посткомунізму. Ви бачите, що твориться в цих красивих парках і на красивих площах? Здається, ніби сюди з’їхалися всі майстри, умільці, артисти й митці, які ще не встигли виїхати за кордон. А в місцевих жителів прокинулися всі можливі організаційні й творчі здібності. Якщо начальник відділу культури, яка тільки і встигає від одного заходу до іншого подбати про все потрібне, вирішить колись написати мемуари про свою роботу, то хай краще відразу схаменеться: цього ніхто не прочитає! Бо не стачить терпіння перечитати хоча б назви усіх численних фестів, квестів і презентацій,  організованих за ці останні роки! Навіть не охоплюючи всіх культурно-масових подій, «Ірпінський вісник» мимоволі нагадує таке собі культурологічне видання, яке особливо чутливим до мистецтва людям читати… стає небезпечно: може статися розшарування особистості. Бо як визначатися, куди піти, скажімо, 12 травня: на вечір Миколи Луківа, до бардів-поетів на виїзне засідання «Творчого ковчегу», на змагання гімнасток, на наукове шоу «Нудний день із мільйонами», на майстер-класи зі східних танців, на стрільбу із лука чи на шоу мильних бульбашок? А що робити бідним ірпінцям через тиждень, коли на цілих чотири дні місто накриють літературні події, включно з Жаданом і його космічними собаками?  

Якщо нарікають – мовляв, у нас мільйони наркоманів, алкоголіків, смертельно хворих і слабких розумом, то це, перш за все, означає, що просто не створені умови для того, щоб люди прагнули і ставали здоровими, сильними, розумними, талановитими. Бо коли з’являються сучасні, гарні, затишні заклади культури, освіти і спорту, коли бібліотека обростає цікавими книгами, а в парках зводяться літні майданчики для виступів, у людей обов’язково прокидається нездоланне бажання наповнити це енергією творчості, молодості й позитиву.

Тільки як мед – то й ложкою: коли трохи попустило із тротуарами, місцеві ініціативні корисливі жінки переключалися на новий квест. Готуються з зали міської ради винести всі крісла і зробити там… картинну галерею. Бо от ну вже ніяк без неї! Краса – потужна сила! А ті, хто її усвідомили – вже не зупиняться!!!

Юлія БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА

 

 

 

 

Теги:
Автор:
 Юлія БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА
Комментарии:

Останні новини