Мы в соцсетях

Святий великомученик Георгій Побідоносець є одним із найбільш шанованих у нашому народі Божих угодників. Лише в Києві діють щонайменше десять православних храмів, освячених на честь св. Георгія. Є такий храм і в Ірпені (в Романівці). Пам’ять великомученика щороку вшановується православними християнами 6 травня – в день, коли його душа відлетіла в Небо.

ПОДВИГ

Народився св. Георгій у 70-х роках III ст. після Різдва Христового. Зростав у Бейруті в благочестивій християнській родині. Потрапивши на військову службу, він незабаром став тисячником і улюбленцем римського імператора Діоклетіана.

Дізнавшись про рішення імператора розпочати масові гоніння на християн, Георгій відкрито визнав свою віру в Ісуса Христа перед Діоклетіаном і членами римського Сенату. Імператор намагався переконати його зректися Господа, але святий був непохитний. Тоді його піддали жорстоким тортурам: різали гострими лезами, засипали негашеним вапном, взули в чоботи з розжареними цвяхами, били воловими жилами... Але стійкість св. Георгія та його вірність Христу були надзвичайні. Дивним чином його тіло швидко зцілювалося від ран. При цьому великомученик творив великі чудеса, навернувши до віри безліч людей, навіть дружину імператора, яка разом із ним пішла на мученицьку смерть. 23 квітня (за старим стилем) 303 року св. Георгію відсікли голову мечем.

Прославився великомученик і безліччю посмертних чудес. На найвідомішій його іконі зображене одне з них – перемога над змієм, який жив в озері неподалік від Бейрута. Щодня жителі міста за жеребом віддавали йому на поталу своїх дітей. Коли дійшла черга до дочки царя, з’явився св. Георгій на білому коні й знищив чудовисько. Вражені цим дивом, хрестилися десятки тисяч людей.

Георгія Побідоносця вважають помічником воїнів і захисником скривджених, він зміцнює у вірі, оберігає від хижих звірів і опікується скотарями. Особливому його шануванню на нашій землі сприяв святий благовірний князь Ярослав Мудрий – у хрещенні Георгій. Один із перших храмів у Києві був споруджений ним на честь св. Георгія Побідоносця.

ЧУДЕСА СВ. ГЕОРГІЯ

Афонський образ

На початку Х ст. троє братів-монахів із Болгарії – Мойсей, Аарон і Василій – оселилися на святій горі Афон. Вони звели храм, але не могли вирішити, на чию честь його освятити. Після тривалої молитви брати побачили на дошці, приготовленій для написання ікони покровителя церкви, образ св. Георгія. Тоді вони освятили храм у його ім’я, а монастир назвали Зограф (Живописець).

Одночасно в монастирі св. Георгія в Палестині образ великомученика відокремився від дошки, на якій він був написаний, і зник. Після цього сам святий, з’явившись настоятелю обителі, попередив про майбутній напад варварів, сказав, що знайшов собі храм на Афоні та звелів ченцям переселитися в Зографський монастир. Діставшись туди, монахи впізнали образ, який їх залишив.  На цій чудотворній іконі великомученик зображений без коня, у військових обладунках і зі списом у руці.

Невдовзі після появи Зографської обителі там сталося нове диво. Єпископ Водинський не повірив у чудесне перенесення образу св. Георгія. Він вважав це вигадкою користолюбних ченців і вирушив у Зограф, щоб їх викрити.

Зографські старці з почестями прийняли архієрея і відвели до храму для поклоніння святині. Але єпископ підійшов до ікони без належної шанобливості. «Чи це у вас чудотворна ікона?» – з насмішкою запитав владика в монахів і вказівним пальцем недбало торкнувся лику святого. І як тільки він це зробив, його палець приріс до образу. Даремно переляканий єпископ, відчуваючи нестерпний біль, силкувався відірвати палець від ікони. Довелося робити операцію – відрізати частину пальця... До наших днів на лику святого (на лівій ніздрі) видно частину пальця, що приросла до ікони.

Як великомученик Георгій храм відкрив
(Із книги священика В. Бірюкова «На землі ми тільки вчимося жити», скорочено)

Важкими були для мене перші роки дияконства і священства. Загострилися мої фронтові болячки – обидві поранені ноги розболілися, осколок у попереку турбував, утворилася закупорка вен на нозі – та така, що операцію треба було робити, більшу частину вени видаляти... Ну, хірурги й порадили мені поїхати в Ташкент... А вже звідти в Самарканд направили, я там служив у храмі великомученика Георгія Побідоносця.

Познайомився я з Георгієм, учителем за професією, який співав у цьому храмі на криласі. Він і розповів мені вражаючу історію, що трапилася в Самарканді в роки хрущовської влади під час служіння архімандрита Серафима (Сатурова). Цей священик був репресований, 10 років відсидів, багато тяжкого побачив у житті, старенький уже був, увесь хворий, ледве сил вистачало ходити. Своєю теплотою, увагою він чимало молодих людей привернув до храму. Багато хто став хреститися. Ну, кагебешники побачили, що молодь пішла в храм, вирішили панотцеві ніжку підставити, знайти який-небудь привід, щоб закрити храм Георгія Побідоносця. А що знайдеш?.. Але влада так все спритно підробила, що позбавили батюшку, якого всі любили, служби на цілих 2 роки...

Наближалося престольне свято – Георгія Побідоносця. Всі парафіяни журилися, що не буде служби в цей день... А влада вже вирішила: хороший дитячий садок тут буде...

Але напередодні 6 травня сталося щось надзвичайне. При храмі разом із архімандритом Серафимом жили дві його келейниці – черниця Іулія (вона ікони добре писала) і послушниця Євдокія – як і батюшка, теж заслані. Панотець у цей час у себе в келії до свята готувався, канони читав, а матінка Іулія на церковному подвір'ї підмітала. Раптом побачили вони: відкриваються ворота церковної огорожі та в'їжджають двоє верхових офіцерів у старовинному, небаченому одязі, на білих конях. Один старший, другий молодший. Цей перший – такий величний, гарний, спритний. Зістрибує з коня і, звертаючись до черниці на ім'я, віддає їй повіддя:

– Матінко Іуліє, потримай повід конячки, я піду до отця Серафима.

…Пішов прямо в келію до батюшки Серафима… і владно каже йому:

– Отче Серафиме, готуйтеся до служби – сьогодні храм буде відкритий!

Панотець аж відскочив: що за офіцер, звідки він з'явився?! І слова в нього такі сильні, богатирські слова. І голос гарний, потужний – чистий баритон, а слово – сила, наче наказ! І раптом зрозумів священик, що це був сам великомученик Георгій.

У вікно глянув – обидва вершники спритно злетіли на коней і поїхали, тільки іскри з-під копит! А попрямували вони після отця Серафима просто до виконкому міста Самарканда. Великомученик Георгій залишив свого «ад'ютанта» біля входу з кіньми, а сам зайшов до виконкому, минаючи міліціонерів, – ті лише зустрілися з ним очима, але жодного слова йому не сказали, не запитали, до кого й звідки. Георгій Побідоносець – прямо на другий поверх, повз секретаря, яка теж оніміла. Ні в кого нічого не питаючи, відчиняває двері в кабінет голови виконкому і, називаючи його на ім’я, каже:

– Щоб сьогодні ж храм великомученика Георгія був відкритий! Інакше будете покарані без помилування.

Голова виконкому був страшенно наляканий появою небаченого офіцера і його словами: «Інакше будете покарані без помилування». А той повертається і йде. Хотів голова запитати: «Хто ви, звідки?» – але не зміг слова вимовити, не міг оговтатися від незвичайної сили наказу, який віддав незнайомець...

У страху бере чиновник телефонну трубку, дзвонить уповноваженому в справах релігії:

– Терміново пошліть нарочного до храму великомученика Георгія! Щоб зараз же відкрили храм! А розпорядження напишете пізніше.

Ніколи було навіть писати – такий страх його взяв! Уповноважений негайно послав свого помічника. Через 15 хвилин він був у отця Серафима:

– Відкривайте храм, служіть вільно!

Наступного дня голова виконкому приїхав машиною до отця Серафима:

– Над вами є якийсь начальник?

– А як же? Є.

– Можна подивитися на його фотографію?

Панотець виносить йому фотографію Ташкентського єпископа в клобуці.

– Ні, не той! А ще вище є у вас хто-небудь? У мене вчора ваш начальник був, офіцер такий – о-о-о... З такою владою наказав, щоби терміново храм відкривали, інакше, каже, будете покарані без помилування! Відразу видно – начальник...

У батюшки сльози потекли, він слова вимовити не зміг... Тільки виніс стару ікону великомученика Георгія – верхи на білому коні.

Голова виконкому як глянув:

– Він!!! У мене вчора ВІН був!

І теж заплакав.

Багато було свідків цієї дивної, просто приголомшливої події: як Георгій Побідоносець храм відкрив. І отець Серафим, і вчитель Георгій, і монахиня Іулія, і міліціонери, і секретар-машиністка. Я сам був у міськвиконкомі і чув ці розповіді…

Комментарии:

Останні новини