Мы в соцсетях

Ірпінська лікар-кардіолог вразила переселенку своїм ставленням і професіоналізмом

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 14 квітня
  • 0

 Автор фото: О. Гриб

Лист у редакцію

Що може бути головнішим за серце?! Хіба що тільки сердечність… Яка народжує милосердя! Те саме милосердя, що вміє зупиняти зло на собі. Аби воно не поширювалося далі. І навіть хворобу зупинить. Якщо потрапите до рук справжнього кардіолога. Тобто сердечного і милосердного!

У житті, на жаль, у наш прагматичний час ще так багато немилосердності... На всіх авансценах! Світ багатоликий і різноманітний, і в ньому поруч – добро і зло, любов і ненависть, пожертва і злодійство, краса і юродство… І як воно все вживається, часом диву даєшся? Може, саме тому частіше говоримо і пишемо про останнє, а не про те перше. А потрібно навпаки: адже саме добро заслуговує на добре слово. Про любов необхідно згадувати щодня. Щомиті милуватися красою. І прославляти її. Як і про тих людей, які творять добро.

Чи знаєте ви про Антигіпертензивний, тобто Антигіпертонічний центр в Ірпені? Він створений в Ірпінській центральній поліклініці і працює уже три роки. Очолює його лікар-кардіолог Марія Григорівна Карпенко. Лікар, якій, справді можна довірити своє серце. Вона не просто чуйна і уважна, важливіше інше: в її душі пульсує живе милосердя.

            …Як у густому тумані, стою у вестибюлі на другому поверсі Ірпінської міської поліклініки. Ледве добралася сьогодні на прийом. Опісля гіпертонічної кризи. Опісля швидкої допомоги і візиту додому дільничного лікаря.

            Сама – лікар, добре тямлю, який дзвіночок мені продзвенів… Затягувати лікування далі неможливо. До того ж я в чужому місті. Сама, як перст. Не знаю жодного знайомого лікаря. Не те, що в моєму Краснодоні, куди я так і не змогла вже повернутися опісля Шевченківського свята в 2014 році. Мимо моєї хати гуркотіли уже «гуманітарні» конвої з московськими окупантами в кузові. Біля моєї лікарні стояли «гради» і гатили по Луганську. 

Усі улюблені речі, все майно залишилося там. Я – одна із двох мільйонів біженців-вигнанців з Донбасу. Притулилася в Ірпені. Нікому не потрібна, як і всі ті два мільйони біженців.

Туман густішає… Ось зараз упаду і …все. Бачу якісь двері зліва, з них якраз виходить людина. І черга розсмокталася. Кабінет кардіолога. Рефлекторно беруся за ручку, заходжу. Протягую мовчки папірець від дільничного лікаря, яка була в мене на виклику.

Перше, що відчула, – мені співчувають. Теплий проникливий погляд карих очей сказав це раніше, ніж Марія Григорівна, як я потім дізналася її ім’я, щось промовила. Мене уважно вислухали, ніхто нікуди не поспішав. Послухали і голос, і серце, і легені, зафіксували пульс. Аритмічний.

– Я візьму вас до себе в кардіологічну палату, до нашого Антигіпертензивного Центру, на п’ятому поверсі. Лише купіть внизу ліки в аптеці і підіймайтеся ліфтом. Зараз уже телефоную медсестрі, зробить відразу крапельницю.

Того дня мені, очевидно, дуже пощастило. Я потрапила в атмосферу автентичної людської гармонії.

В Ірпені Марія Григорівна Карпенко уже три роки. Опісля медичного інституту імені Богомольця в Києві, який закінчила 2005 року, отримала фах сімейного лікаря. Де тільки не працювала… Пройшла спеціалізацію з кардіології. Тут, в Ірпені, очолює антигіпертензивний, тобто антигіпертонічний Центр, створений в Ірпінській міській поліклініці. Центр має свої стаціонарні палати денного обслуговування. Затишно, як у пансіонаті. Нова постільна білизна, м’які подушки, шерстяні ковдри… Під колір стін підібрані штори на вікнах і покривала на ліжках.

            Гіпертонічна хвороба, як дамоклів меч над сучасним людством. А Марія Григорівна добре знає, що легше попередити ускладнення від гіпертонії, ніж потім із ними боротися. Переживає за всіх своїх пацієнтів. І радіє теж разом із ними. Як тут не порадіти, хоча б за того пана Петра, уже пенсіонера – після двох інфарктів – тяжка фібриляція. У Центрі серця у столиці проведено стенування. І не просто вижив, а ще й повернувся до улюбленої викладацької праці. Їздить щодня до Києва читати студентам лекції.

Марія Карпенко мріяла стати лікарем ще зі шкільної лави. І не зрадила своїй мрії. Може, подіяли бабусині гени, яка теж була лікаркою. Якби зараз починати життя спочатку, не змінила би нічого. Бо дуже любить свою милосердну професію. Багато читає медичної літератури, слідкує за всіма новинами в медичному світі. Тримає руку не лише на пульсі хворої людини, а й пильно слідкує за світовими досягненнями у медицині, найперше – в кардіології.

Нічого не робить автоматично і трафаретно. Над кожним своїм пацієнтом замислюється, наче розгадує найглибшу загадку. Високопрофесійно і зі щирою турботою підбирає для своїх хворих відповідні курси лікування, індивідуально – кожному. Не забуває нагадати і про правильне харчування, і як застерігати своє серце від перевантажень і усяких життєвих стресів.

…У кабінет стрімко заходить її помічниця – медсестра Інна Миколаївна Семирак. О, від медсестри багато залежить! І хворих у черзі заспокоїти, і всі маніпуляції в її руках. У медсестри Інни дуже гострий зір і бездоганна пам’ять. Усі голки і вени її слухаються. Заштрики робить майже безболісно. А за день – десятки крапельниць…

І все про кожного пацієнта тримає в голові: кому, які ліки вливати щоденно чи через день. Усе запише на папірці, щодня перепровірить, чи хвора людина чогось не переплутала. Добру науку отримала Інна Семирак у своєму Кременчуцькому медичному училищі. Бо хотіла вчитися і зараз хоче людям допомагати.

За ті сорок хвилин, що крапають ліки, разів п’ять зазирне до кожної крапельниці. З якою швидкістю краплі, підрегулює, простежить, чи голка не вийшла часом із вени. Літає, як спритна бджілка. І дзвенить привітністю, наче нектари розносить.

Встигає і за крапельницями, і за хворими приглянути, і з лікарем на прийомі побути. А її спостережливе око усе фіксує. Оце нещодавно бабуся прямо в коридорі втратила свідомість, тиск різко упав, трохи переборщила вдома з гіпотензивними ліками. Впала …прямо на руки Інни Миколаївни, яка вчасно підоспіла на допомогу. Усілякі випадки, різні ситуації… Передбачити нічого не можна. Бо медик має бути завжди насторожі. Оце і є справжнє медсестринство! І докторування достойне.

 

Справді, зараз мати доброго і чуйного лікаря, як це пощастило мені, – чимала удача. Бо сердечність притаманна, як це не тяжко визнавати, – не кожному людському серцю. Бо жити у зневіреному і зраненому суспільстві, ой, як нелегко! В усіх сферах. Коли найбагатші крадуть найбільше, найвладніші наживаються на сльозах і на крові, на сирітстві і вдівстві потроюють гріховні статки, коли цвіте аморальне виродство, – здається часом, що бути нормальним неможливо.

Але все одно зупини зло на собі! Кожен – зупини! І воно не помножиться. Воно захляне і здохне. Без твоєї злості і без моєї байдужості.

Часом хочеться сказати в лікарні: лікарю, вилікуй спочатку себе сам, а потім тільки зможеш лікувати інших. Людино! Не допускай, щоб тебе принижували. І не принижуй нікого сам… Світ змінити не можна. Можна змінити тільки себе.

Життя – таке прекрасне! Незалежно ні від чого… Глянь лише – Сонце гріє безкоштовно усіх, і бідних, і багатих. Місяць, Зорі, Голубе Небо і Пшенична Земля з її безмірними щедротами – озера, ріки, ліси, поля, гори – усе для всіх!

А кожне серце, як невтомний живчик, цокає і рахує призначений Господом тобі тут, на Землі, незвіданий час. Дякуймо Богу щоденно за все! – звучать через віки нам слова Йоанна Златоуста. На всі кардинальні епохи звучать! А ми не хочемо чути. З подякою ніколи не вчиниться злочину. З подякою не можна нікого образити. На відстані подиху, на відстані сльози, на відстані сердечності… Відчуваймо себе завжди і всюди справжніми людьми! І тоді ніхто не загубиться в світі.

 Автор фото: Олег Гриб

 

СЕРЦЕ

Лікарю-кардіологу Марії Карпенко

 

Все створено в Світі – до ладу.

Щоранку гострішає слух.

У серці – і туга, і радість.

На серці – і камінь. І пух…

 

Життя – це прекрасна оаза.

Й …така кришталева кайма!

У серці – любов і люб’язність.

Ненависті в серці нема.

 

Вогонь в твоїх жилах, як свічі.

Свячена вода – на росі.

У серці – надія і відчай.

Справляється серце з усім!

 

На те воно – є твоє серце!

Ніколи його не суди…

Допоки воно в тобі б’ється.

Ти маєш усе і завжди!

 

Антоніна ЛИСТОПАД,

            член Національної Спілки письменників України,

            лауреат премії ім. В. Стуса

 

Теги:
Автор:
 theirpin.city
Комментарии:

Останні новини