Мы в соцсетях

Таке трапляється доволі рідко, але трапляється. Цьогоріч Велика чи Страсна cубота – переддень Великодня – співпала з Благовіщенням Пресвятої Богородиці. Це свято не просто належить до числа найбільших у році, але й виділяється серед них. У богослужінні Благовіщення іменується «главизною (початком) нашого Спасіння». А Свято Воскресіння Христового називають «празників празником і торжеством із торжеств», бо йдеться про саму основу християнської віри.

МАЙЖЕ КІРІОПАСХА

Цьогорічне сусідство двох свят – дуже великого й надвеликого – зумовлене тим, що Благовіщення має фіксовану дату – 7 квітня, а дата відзначення Пасхи Христової щороку вираховується заново. Найбільш рання Пасха може бути 4 квітня, найбільш пізня – 8 травня.

Буває й так, що Великдень випадає в один день із Благовіщенням. Таке подвійне свято називається Кіріопасхою. З грецької це слово приблизно перекладається як Господня Пасха (ще її називають Істинною). Це пов'язано з тим, що, на думку низки давніх хронологів, Христове Воскресіння відбулося саме в річницю Благовіщення. Існує також версія, що 7 квітня за новим стилем – це день початку створення світу.

Кіріопасха трапляється дуже рідко. У ХХ столітті Благовіщення й Великдень збіглися в 1912 і 1991 роках, а найближча Кіріопасха очікується аж у 2075 році.

«РАДУЙСЯ, БЛАГОДАТНА!»

Про Благовіщення Пресвятої Богородиці розповідає Євангеліє від Луки. Посланий від Бога Архангел Гавриїл з’явився Пречистій Діві Марії, зарученій із праведним Йосифом, нащадком царя Давида (як і Вона Сама). «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах … Ти знайшла благодать у Бога. І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус. Він буде Великий і Сином Всевишнього наречеться», – сказав Марії Небесний Посланець (Лк. 1:26-32).

«Марія ж сказала Ангелу: як же станеться це, коли Я мужа не знаю? Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на Тебе, і cила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим…  Тоді Марія сказала: Я — раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм», – розповідається в Євангелії (Лк. 1:34-38).

Значення цього короткого історичного епізоду величезне. Саме згода Діви Марії прийняти Божу волю і непорочне зачаття Сина Божого стали передумовою Христового Воскресіння і Спасіння людства.

«Офіційне» святкування Благовіщення 7 квітня було встановлене приблизно в IV столітті. Але й до цього християни пам'ятали і вшановували цю подію як одну з найважливіших у церковній історії. Це підтверджується розписами катакомб, де зустрічаються картини явлення Діві Марії Архангела Гавриїла. У давнину цю дату називали по-різному: «Зачаття Христа», «Початок Відкуплення», «Свято Втілення». Орієнтовно в VII столітті, коли свято набуло значного поширення, воно отримало й усталену назву, під якою ми знаємо його сьогодні.

З ЛОНА АВРААМОВОГО

Отже, цього року Благовіщення – це водночас і Велика субота, день спогаду про той страшний момент, коли тіло Христове знаходилось у гробі. Позаду – зрада, розп'яття, смерть на хресті. У цей день Христос зійшов душею туди, де перебували душі всіх померлих.

З часу гріхопадіння наших прабатьків і аж до Хресної Жертви Ісуса Христа дорога до Небесного Царства для людини була закрита. Всі люди, вмираючи, сходили в ад. Інша річ, що «умови перебування» там залежно від ступеня їхньої гріховності або праведності були різними. Із притчі про багатія й Лазаря відомо, що існувала особлива область – лоно Авраамове (Лк. 16: 22), куди потрапляли душі тих старозавітних людей, які особливо догодили Богу вірою і чеснотами. Наскільки великим був контраст між їхнім становищем і становищем грішників, ми бачимо з тієї ж притчі (Лк. 16: 23-26). Але хоча праведники й не відчували тих страждань і мук, яких зазнавали лиходії, однак вони не знали й невимовного райського блаженства.

Диво, невидиме для людського ока, відбулось у Велику суботу: Христос зійшов в ад і вивів звідти праведників у Небесні Обителі.

В обох подіях – Благовіщенні й Великій суботі – віддалених одна від одної на 34 роки, вже проглядає Світло майбутнього Христового Воскресіння.

ХРИСТОС ВОСКРЕС

Як свідчать євангелісти, Господь Ісус Христос помер на хресті в п'ятницю, близько третьої години дня, напередодні єврейської Пасхи. Увечері Йосиф Аримафейський і Никодим – члени Синедріону (верховного політично-релігійного і юридичного органу в іудеїв) та одночасно таємні учні Месії – зняли з хреста Його тіло, помазали пахощами, оповили полотном («плащаницею»), як належало за єврейськими традиціями, і поховали в кам'яній печері поруч із Голгофою – місцем розп'яття. Вхід у печеру вони завалили великим каменем. Поховання відбувалося поспішно і не за всіма правилами, бо починалося свято Пасхи.

На прохання первосвящеників і фарисеїв біля печери була поставлена сторожа, а камінь, що закривав вхід у гробницю, опечатали. Вороги Христові боялися, щоб учні не викрали тіла Ісуса і не оголосили про Його воскресіння.

Але попри всі ці «заходи безпеки» Христос воскрес. Душа Боголюдини повернулася в тіло, яке не тільки ожило, але й стало нетлінним і набуло надзвичайних властивостей. Воскреслий Христос непомітно для воїнів залишив печеру, і вони продовжували вартувати спорожнілу гробницю. Незабаром стався землетрус – це Ангел, зійшовши з неба, відвалив камінь. Воїни, перелякавшись, «стали як мертві».

Учні Христа нічого не знали про те, що трапилося. Оскільки поховання було здійснене поспіхом, то жінки з числа послідовниць Ісуса наступного дня після Пасхи (по-нашому, в неділю) пішли до гробу, щоб закінчити помазання тіла Спасителя запашними мазями. (З того часу цих жінок і стали називати «мироносицями»). Дорогою вони журилися, хто допоможе їм відвалити камінь від входу в печеру. Але гріб виявився відкритим, і замість тіла Учителя мироносиці побачили там Ангелів, які сказали їм, що Ісус воскрес.

У цей день Господь кілька разів з'являвся Своїм учням. За Євангелієм, першою Його побачила біля гробниці Марія Магдалина, а потім і інші жінки-мироносиці, які несли звістку про Воскресіння апостолам. Далі Христос з'явився апостолу Петру і двом учням – Луці й Клеопі. Увечері ж Він несподівано постав серед апостолів, які, боячись переслідувань, таємно зібралися в одному з будинків у Єрусалимі. Через тиждень після цього Господь знову з'явився апостолам, у тому числі й Фомі, якого не було при першому з’явленні Спасителя. Щоб розвіяти сумніви Фоми щодо Свого Воскресіння, Христос дозволив йому торкнутися Своїх ран.

Як розповідають євангелісти, протягом сорокаденного періоду до Вознесіння на Небо Господь ще не раз являвся апостолам, розмовляв із ними і давав їм останні настанови. Тому…

…ПАСХА – СВЯТО СОРОКАДЕННЕ

Великодні обряди закінчуються для багатьох на третій день або із завершенням Світлої Пасхальної седмиці (тижня). Після цього люди нерідко з подивом сприймають пасхальне привітання «Христос воскрес!» і зніяковіло уточнюють: «Із минулою Пасхою?» Це – поширена помилка. Вшанування найвидатнішої для нас події світової історії триває протягом сорока днів – у пам'ять про сорок днів перебування на землі Воскреслого Господа. Це ще одна вказівка ​​на перевагу Пасхи над іншими християнськими торжествами, з яких жодне не святкується Церквою більше дев'яти днів.

«Пасха! Вона в нас є святом свят і торжеством торжеств. [Пасха] настільки перевершує всі торжества, не тільки людські й земні, а й навіть Христові та для Христа звершувані, наскільки Сонце перевершує зірки!» – нагадує нам святитель Григорій Богослов.

Лише в середу шостого тижня після Великодня, напередодні Вознесіння, відбудеться «віддання» цього найбільшого християнського свята. Припиняться вже звичні привітання «Христос воскрес!» – «Воістину воскрес!». А під час Божественної Літургії востаннє в році прозвучать радісні пасхальні піснеспіви.


За матеріалами видань «Воскресіння Христове – перемога над смертю» (єпископ Александр (Мілеант)), «Пасха. Світле Христове Воскресіння» (Ю. Рубан); сайтів «Азбука віри», «Фома».

Комментарии:

Останні новини