Мы в соцсетях

 фото з мережі Інтернет

Несподівано для всіх нас зима взяла свій яскравий фінальний акорд – снігами-переметами вкрила землю, загуділа вітрами в димоходах, закріпила завойовані позиції морозами… Ніби для того, щоби ще потримати нас удома, в колі найрідніших людей, надихнути на випікання пирогів із яблуками й корицею, вмостити з книгами і запашним чаєм у кріслах і на диванах – аби ми надовго зберегли в пам’яті ці кілька затишних тихих вечорів, коли за вікном безперестанно мете сніг, а в домі про щось своє шепоче, потріскуючи дровами, вогонь.

Можливо, саме в такі вечори і з’являються на світ найкращі казки? Може, просто душа відкривається і чує те, що годі вловити у щоденних клопотах буднів… Хоча б те, про що шепоче вогонь. А він… несподівано повів розмову про дерева.

Людина і дерево… Ми – ніби спільна цивілізація. Без дерева людина не вижила б…

В історії людства вирізняють кам’яну епоху, залізну, бронзову… То все похідне. Уся цивілізація людська – це деревна епоха, цивілізація дерев.

Дерево, віддаючи своє тепло (і гинучи при цьому), дозволило людині  зігрітися і відпочити. Дало час подивитися на небо.

Дерево дарувало і дарує людині плоди. Дало оселю, стіл, ліжко, колиску... Стало першою іграшкою дитині. Стало стрілою, списом, дубиною – зброєю від ворогів. Стало частоколом від диких звірів і недобрих сусідів…

Ніщо так тісно не пройшло дорогою історії разом із людиною, як дерево…

А вугілля? Це ж теж дерево! Воно ніч тримає жар! Ми спимо, а воно віддає останнє, на що здатне. Воно подарувало можливість зробити металеві знаряддя, розвинути технології, перевезти мільярди людей із небаченою до цього швидкістю, згораючи в топках паровозів і пароплавів…

Дерева живуть колоніями-лісами і дружньо приймають людей у свій світ, даруючи красу, велич, захист, натхнення, сили оновлення…

Дерева люблять людей. Люди теж люблять дерева… Але любов наша до дерев – різна… І часом невиправдано жорстока.

У моєму дитинстві новорічні свята були немислимі без живої ялинки – іграшки на три тижні. Скільки дворів у нашому селі було? Ну, 5 тисяч… За 10 років – 50 тисяч ялинок тільки в моєму селі! Це геноцид! (Чи деревоцид)...

Історики кажуть, що в «темні віки» Європа з десяток разів дуже «лисіла». Люди вщент вирубували ліси – грілися, спалюючи їх. Потім один історик помітив, що після чергового «облисіння» на континент нападав якийсь мор – то холера, то тиф… І до 80–90% населення вимирало… І ліси наростали знову. Бо фізично не було кому їх вирубувати. А коли людей знову ставало багато – ліси по новому колу знищувалися. І слідом йшов черговий мор… Можливо, це – не випадковий збіг?

На жаль, сьогодні рідко замість зрізаного дерева висаджують хоча б одне і хоча б в іншому місці. Я побувала в багатьох містах України, і всюди помічала багато залисин, порожнеч, необлаштованостей, які могли б одухотворити дерева! Та люди чомусь охочіше закатають ці місця асфальтом, аніж висадять там кілька дубів, кленів, лип чи акацій. А як багато хворих дерев, скалічених потворним обрізанням товстих гілок і стовбурів, обсаджених омелою!.. Особливо цим усе більше і більше гнітить Київ: старі дерева, як старожили, вимирають, і замість них серед асфальту так і залишаються стирчати нікому не потрібні пеньки… Не шкодують дерев люди в Приірпінні: купуючи земельні ділянки, пускають на них під ніж віковічні дуби і сосни.

Можливо, саме про дерева в ці засніжені вечори ще комусь розповів як не вогонь, то вітер за вікном, гойдаючи гілки в садах… Сніги незабаром стечуть і напоять землю, яку прогріє сонце, аби дати сили пустити корені і прижитися новим деревам. Деревам, які можуть розпочати свою історію саме завдяки вам. Які кожним етапом свого зростання радуватимуть і нагадуватимуть про ці вечори, про цю засніжену весну і про те, що нашепотів вогонь. Які житимуть і після вас. Або не житимуть. Якщо вони за життя так і не проросли в душах. Бо доля дерева не завжди починається з жолудя чи саджанця. Вона починається з потреби людини жити, чуючи над собою шелест листя. Потреби, яка має силу паростка, що уперто долає твердь.

 

Комментарии:

Останні новини