Мы в соцсетях

Сім тижнів без наркозу або для чого християни постують (частина третя)

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 16 березня
  • 0

Завершується четвертий тиждень Великого посту – особливого періоду, коли православні християни мобілізовуються на боротьбу з хворобами своєї душі. У храмах звершують Таїнство Соборування та служать пасії (лат. «passio» – страждання) – особливі богослужіння, укладені свт. Петром (Могилою), під час яких читаються євангельські тексти про страждання Христа… Сьогодні ми публікуємо третю, заключну частину статті Олександра Ткаченка, присвяченої сенсу і значенню Великого посту (початок – в «ІВ» №8 від 23 лютого і №9 від 2 березня 2018 р.).        

...ЩОБИ ПРИЙТИ ДО ТЯМИ

Словосполучення «блудний син» давно стало загальною назвою навіть серед невіруючих. Будь-якій культурній людині знайомий цей євангельський сюжет хоча б із картини Рембрандта. Але далеко не всі знають, що до розмови про сенс християнського посту історія блудного сина має найбезпосередніше відношення.

Справа в тому, що початку Великого посту в Церкві передують кілька тижнів, коли вірні починають готувати себе до часу покаяння. Один із них так і називається – Тиждень про блудного сина. У ці дні в храмі читається притча з Євангелія від Луки, яка надзвичайно точно пояснює християнське розуміння відносин між грішною людиною та її Творцем: «…Один чоловік мав двох синів. І сказав молодший з них батькові: батьку, дай мені частину майна, що належить мені. І батько розділив між ними майно. Через кілька днів молодший син, зібравши все, пішов у далекий край і там розтратив своє майно, живучи розпусно. Коли ж він усе розтратив, настав великий голод у тій країні, і він почав бідувати. І пішов, пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на свої поля пасти свиней. І він радий був насититися стручками, які їли свині, але ніхто не давав йому. Опам’ятавшись, він сказав: скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином; прийми мене як одного з наймитів твоїх. Встав і пішов до батька свого. І коли він був ще далеко, батько побачив його і переповнився жалем; побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його. Син же сказав йому: батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином. А батько сказав рабам своїм: принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте перстень на руку його і взуття на ноги; і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся» (Лк 15:11-24).

У цій короткій історії – дуже глибокий зміст. Своїми гріхами людина добровільно відлучає себе від Бога, як молодший син із притчі сам відлучив себе від батька. І в цьому відлученні – причина всіх людських бід, проблем і напастей. Туга за іншою реальністю, щемливе відчуття, що в цьому світі ти – не свій, що духовно ти пішов колись у далеку сторону і досі залишаєшся на чужині – ось, мабуть, головна умова справжнього християнського покаяння. Повернутися додому може лише той, хто зрозумів, що пішов із дому.

Але коли ж у притчі блудний син отямився й вирішив повернутися до залишеного ним батька? Після того, як відчув брак їжі. Тобто – після посту, хоча й вимушеного. А християни постують добровільно, не чекаючи, поки гріхи остаточно заведуть їх у «далекий край», відберуть усі отримані від Бога дари і доведуть до повного свинства. Тому піст у Церкві – це своєрідна точка повернення на залишену духовну батьківщину і надійний засіб для того, щоби подібно до блудного сина прийти, нарешті, до тями.

ДІЄТА ЧИ ПОДВИГ? 

Святитель Феофан Затворник писав, що наше життя без Бога схоже на стружку, яка закручується навколо власної порожнечі. Людина відчуває цю порожнечу, вона гнітить її і лякає. Щосили намагається вона заглушити гнітюче відчуття безглуздості свого життя різними задоволеннями – переглядом улюблених телепередач, приємною знемогою після ситної вечері, алкоголем, грою на комп'ютері... Вона намагається не думати про те, що смерть кінець кінцем відбере в неї всі ці знеболювальні засоби, і єдиною доступною для неї реальністю тоді виявиться Бог. Чи буде ця зустріч із Творцем радісною для того, хто все своє життя так наївно намагався від Нього сховатися?

Порядок у своїй душі потрібно наводити, доки життя ще не закінчилося. У цьому, власне, й полягає головний сенс Великого посту. Іоанн Златоуст пише: «Отже, що ти, брате, зібрав за допомогою посту? Не говори мені, що "я так багато днів постував, того й іншого не з'їв, не пив вина…", але покажи мені, чи став ти лагідним, тоді як був гнівливим, і став чи людинолюбним, тоді як до цього був жорстоким, бо якщо ти захоплений гнівом, то навіщо гнобиш свою плоть? Якщо всередині – заздрість і користолюбство, то яка користь від пиття води?».

Відмовляючись у Великий піст від м'яса, вина й розваг, віруюча людина не здійснює великого подвигу. Вона просто вирішує пожити без цього духовного наркозу хоча б сім тижнів, щоб нарешті зазирнути у власну душу. А там уже не просто порожнеча, там накопичилося багато всякої гидоти, як це завжди буває в господарстві з тими місцями, куди ми рідко заглядаємо. Треба спробувати розгребти ці гріховні завали, наповнити свою внутрішню порожнечу любов'ю до Бога і ближнього, просити у Христа допомоги в цьому непідйомному для людини труді. Тільки тоді піст стане справжнім духовним подвигом і перестане бути хоча й корисною для організму, але абсолютно марною для душі дієтою.


Олександр ТКАЧЕНКО, «Фома в Україні»

 

Теги:
Автор:
 theirpin.city
Комментарии:

Останні новини