Мы в соцсетях

Сім тижнів без наркозу або для чого християни постують? (частина друга)

Поделиться в Фейсбуке Рассказать Вконтакте Написать в Твиттер
  • 05 березня
  • 0

(Продовження. Початок – у попередньому номері «ІВ»)  

САМОВІДДАНИЙ КУЛЬТУРИСТ 

Між режимом харчування і станом душі існує певний зв'язок: чим більше уваги людина приділяє своїй плоті, тим менше вона піклується про користь для душі. І йдеться зовсім не про банальну обжерливість. Служити своєму тілу можна досить самовіддано й аскетично, але принцип зворотної залежності від цього не змінюється.

Є такий вид спорту – бодібілдинг. Сама назва говорить про те, що його головною метою є будівництво власного тіла, збільшення обсягу мускулатури. Щодня по кілька годин культурист мучить себе на тренажерах, методично тягає залізо, виконує силові вправи, поглядаючи в дзеркало – чи є результати? Чи стало його тіло більш мускулистим, ніж кілька днів тому?.. При рівній вазі штангіст сильніший за нього, а вже відправити в нокаут стокілограмового качка може й кваліфікований боксер-середньоваговик. Але це його не бентежить, у нього інше завдання – він росте, він збільшує м'язову масу. Для будівництва тіла йому потрібен будівельний матеріал, і культурист дотримується певного режиму харчування: їсть м'ясо, жує молочні суміші для дитячого харчування, п'є протеїнові коктейлі, одним словом – складає свій раціон із продуктів, багатих тваринним білком. Тобто якраз із тих, від яких християнин у піст відмовляється.

Таке різне ставлення до однієї й тієї ж їжі, очевидно, передбачає і відмінність поставлених цілей. Культурист посилено харчується для того, щоби наростити м'язи і насолодитися почуттям власної зверхності над менш «розкачаними» співгромадянами. Християнин, навпаки, обмежує себе в їжі й ослаблює своє тіло для того, щоби побачити у своїй душі гріхи й недоліки, зрозуміти, що ні про яку зверхність над іншими людьми навіть мови бути не може, і спробувати з Божою допомогою привести свій внутрішній світ у більш здоровий стан.

І не випадково саме в перший тиждень Великого посту в православних храмах щодня багато разів звучить покаянна молитва Єфрема Сирина «Господи, Владико життя мого...», яка закінчується словами: «...даруй мені бачити гріхи мої і не засуджувати брата мого вовік». Виявляється, бачити свої гріхи – не природна здатність людини, а дар Божий. І постують християни якраз для того, щоби зробити себе здатними до сприйняття цього дару.
 
БЕЗТАЛАННИЙ АСТРОНОМ

Чим далі ми віддаляємося від джерела світла, тим частіше оступаємося, падаємо в грязюку і забруднюємося. Це, взагалі-то, не так уже й страшно – можна ж умитися, почистити одяг і знову бути в порядку. Але в тому й проблема, що побачити себе брудним у темряві неможливо. Для цього потрібно повернутися до світла.

Людина часто не бачить своїх гріхів, тому що гріх – це ухилення від Божої волі, відпадіння від Бога. І чим більше ми грішимо, тим далі віддаляємося від свого Творця, ризикуючи зайти в таку духовну пітьму, де вже й незрозуміло буде, в якому напрямку повертатися. Ми відчуваємо, що багато разів упали, що ми – у грязюці, і розуміємо, що якщо нічого не змінити у своєму житті, то блукання в темряві може закінчитися для нас зламаною шиєю.

Бог не зв'язує нашу волю і дає нам свободу піти від Нього, коли ми цього захочемо. Але ніколи Він не забуває про своїх заблуканих дітей. Ми не в силах повернутися до Бога з темних нетрів своєї самості. Але ми завжди можемо покликати Його, усвідомивши свою біду і безпорадність. І Господь обов'язково відповість на цей поклик, торкнеться нас променями Своєї благодаті. Тільки тоді, в цьому світлі Божої любові ми зможемо побачити, як скалічили і забруднили свою душу, блукаючи в темряві гріхів. У Священній історії такий поклик до Бога про допомогу завжди супроводжувався постом.

Якщо подивитися згадки про піст у Старому Завіті, легко можна побачити, що піст розглядався людьми саме як засіб, що допомагає відновити втрачене спілкування з Богом. Постував Мойсей перед тим, як постати перед Богом на горі Синай, і весь народ Ізраїлю постував із ним. Постили жителі Ніневії, коли міра їхніх гріхів переповнила Боже довготерпіння, постили іудеї, повертаючись із вавилонського полону. Взагалі піст оголошувався пророками й царями давнього Ізраїлю безліч разів. Зараз, в епоху Нового Завіту, посту дотримуються християни, і сенс його в усі часи залишається тим же: піст супроводжує молитовне звернення людини до свого Творця.

Але невже без посту Бог не почує людину? Хіба Всемогутній Творець Всесвіту має потребу в тому, щоб люди обмежували себе в їжі? Звичайно, ні! Пост потрібен не Богові, а нам самим. У книзі пророка Захарії Бог прямо говорить про це іудеям: «...Коли ви постили і плакали... чи для Мене ви постили? чи для Мене? І коли ви їсте і коли п'єте, чи не для себе ви їсте, чи не для себе ви п'єте?» (Зах. 7:5,6). Піст для людини – не більше ніж інструмент. Ослабивши тіло утриманням від їжі, ми робимо свою душу більш сприйнятливою до спілкування з Богом.

Але якщо, відмовившись від м'яса й молока, людина не звертається до Бога в молитві, не кається у своїх гріхах, не прагне до з'єднання з Богом у Таїнстві Причастя, виникає запитання: а навіщо вона придбала цей інструмент? Подібне ставлення до посту можна порівняти з поведінкою безталанного астронома-любителя, який багато років працював, відмовляв собі в усьому, і нарешті купив чудовий телескоп. Він дуже ним дорожив, здував із нього пилинки, протирав шматочком замші фірмову оптику, зробив його головною прикрасою свого кабінету. Але за все життя він так і не здогадався направити свій телескоп в осяяне зірками небо. І жодного разу не припав жадібним поглядом до окуляра, мріючи, щоб це прекрасне небо до нього наблизилося.

ПОСТУЄМО ПОСТОМ ПРИЄМНИМ?

Піст може бути неугодний Господу, молитва не буде Ним прийнята, поклик до Бога залишиться без відповіді, якщо наше благочестя не буде розчинене любов'ю до людей, які нас оточують. Діяльний вираз такої любові у християн називається милостинею. І це не просто купюра, кинута в кружку жебрака на церковній паперті. Милостиня полягає в тому, щоби співчувати чужій біді, допомагати тим, кому зараз погано, обмежувати себе заради інших. Ось як говорить про це Іоанн Златоуст: «Сенс посту не в тому, щоби ми з вигодою не їли, але в тому, щоби приготовлене для тебе з'їв бідний замість тебе. Для тебе це подвійно благо: і сам ти постуєш, і інший не голодує»… Зекономлені гроші християнин може віддати тим, хто їх потребує. Тому, коли сьогодні в «пісному» меню модного ресторану бачиш який-небудь «шашлик із осетрини на шпажках», вартістю «всього» в сто тридцять гривень порція, мимоволі замислюєшся про доцільність такого цікавого способу утримання від м'яса.

А на обкладинці книги, яка містить рецепти страв пісної кухні, можна прочитати зовсім уже життєрадісний заголовок: «Постуємо постом приємним!». Очевидно, мається на увазі, що приємність від посту повинен відчувати той, хто постує, скуштувавши пісної смакоти, приготовленої за запропонованими в книзі рецептами. І якось навіть не відразу спадає на думку, що піст – це жертва. Наша жертва Богу. І приємна вона має бути, звичайно ж, не нам, а Господу. Як про це й співає Церква в перший день Великого посту в стихирі на вечірній службі (звідки, власне, й була бездумно висмикнута фраза про «приємний піст»): «Постимо постом приємним, благоугодним Господу: істинний піст є від злоби відчуження, стриманість язика, люті відкладення, відлучення від похотей, звинувачень, брехні та клятвопорушення. Їх занепадання є піст істинний і добрий».

Легко помітити, що жодного рецепту пісних страв тут немає. Так само, як немає в тій чудовій кулінарній книзі з дивною назвою найголовнішого рецепта – того, про який говорив святитель Іоанн Златоуст. Але ж у нього все дуже зрозуміло сказано: перейди на більш просту, дешеву їжу і використай кошти, що вивільнилися від такої зміни харчування, для допомоги тим, хто бідніший і нещасніший за тебе. Це й буде той благоугодний і приємний Господу піст, до якого закликає християн Церква.

(Закінчення – в наступному номері «ІВ». Текст публікується зі скороченнями)

Олександр ТКАЧЕНКО,
«Фома в Україні»

Автор:
 theirpin.city
Комментарии:

Останні новини