Мы в соцсетях

15 лютого на православному календарі – Стрітення (Срітення). Одне з головних церковних свят і, водночас, одне з найбільш загадкових. Бо ж таки далеко не всім відомо, про яку зустріч йдеться. Звідси й набір фольклорно-язичницьких уявлень, укорінених у народній свідомості – на кшталт того, що це свято зустрічі зими з весною. Християни ж відзначають зустріч двох епох – Старого і Нового Завітів – в особі новонародженого Ісуса Христа і древнього книжника Симеона.        

ЗУСТРІЧ У ДАВНО СПАЛЕНОМУ ХРАМІ

Зустрічі бувають різні. Одні з них проходять без сліду і тут же забуваються, інші залишаються в серці й пам'яті, а іноді визначають усе наше подальше життя. Але є єдина в світі Зустріч, яка не тільки збереглася у Священній історії, але навіть стала великим щорічним християнським торжеством. Його архаїчна назва – Стрітення – так і перекладається: «Зустріч». Про цю знаменну зустріч ми читаємо у другому розділі Євангелія від Луки. Спробуємо уявити собі, що відбувалося.

…Дві тисячі років тому курна дорога між Віфлеємом і Єрусалимом була, як завжди, наповнена звучними акордами дорожньої суєти – вигуками погоничів, криками тварин і скрипом коліс. Благочестиві паломники і діловиті негоціанти, суворі римські легіонери і мирні поселяни рухалися нею в обох напрямках. Нічим не вирізнялося з-поміж інших і скромне подружжя, яке звершувало свій знаменний шлях під кінець часів, іменованих тепер «старозавітними».

Юна мати з сорокаденним немовлям-сином сиділа на лагідному ослику, що міряв кам'янисту дорогу своїми дрібними кроками. Ослика вів за вуздечку літній сухорлявий чоловік, сивочолий і сивобородий, з печаттю мужньої благообразності та нелегких житейських турбот на засмаглому чолі. Шкіряні сандалії на його ногах бачили чимало доріг, а простий одяг і загрубілі руки видавали в ньому ремісника.

Цим подружжям були Йосиф і Діва Марія. Після народження Ісуса вони змогли знайти якийсь скромний притулок у Віфлеємі, на батьківщині своїх царствених предків. А тепер вони прямували до Єрусалимського Храму, щоб здійснити передбачені на цей день законом Мойсея обряди. Сорокаденний первісток присвячувався Богу, а над матір'ю звершувався обряд післяпологового очищення. При цьому в жертву приносили ягня і горлицю.

Ми не знаємо, які думки опановували Святе Сімейство. Діву Марію, ймовірно, хвилював майбутній обряд очищення. Її чоловік, напевно, журився про свою бідність, що не дозволила зібрати грошей на передбачене законом жертовне ягня. Збентежено поглядав він на зроблену ним легку дерев'яну клітку, призначену для двох «пташенят голубиних». Йосиф купить їх на галасливому торжищі біля Храму, і вони стануть замісною жертвою, яку приносили в цьому випадку бідні сім'ї (Лев. 12:8). Можна бути впевненим лише в одному: ані Пресвята Діва, ані праведний Йосиф не передбачали швидкої і знаменної Зустрічі в Єрусалимському Храмі, яка затьмарила обов'язкові священні обряди настільки, що євангеліст Лука згадав про них лише мимохідь: «І коли виконали все за законом Господнім, повернулися до Галилеї, до міста свого Назарета» (Лк. 2:39).

Переступивши поріг храмового двору, подорожні побачили величного старця, який простував їм назустріч. Звали його Симеон. Цьому таємничому мужу «було провіщено Духом Святим», що він не помре, доки не зустріне Месію (Христа). Згідно з переказом, Симеон був одним із перекладачів Біблії на грецьку мову. Перекладаючи Книгу пророка Ісайї, він засумнівався в пророцтві про народження Месії-Еммануїла від Діви (Іс. 7:14), був покараний за це виснажливим очікуванням і жив неймовірно довго – більше трьох століть! Учений старець став уособленням усього Старого Завіту, сенс історії якого втілювався в багатовіковому очікуванні Спасителя світу. Симеон дуже постарів і втомився, його близькі давно відійшли в інший світ, і він відчував себе самотнім і чужим на цій землі.

Але ось настав день, який замкнув череду нескінченних років, і древній мудрець попрямував у Храм. У Синові бідного теслі з Назарета Симеон відразу впізнав Месію, Якого очікував усе життя. «Нарешті! – виривається зітхання з його грудей. – Звершилося! Я дочекався Тебе, і тепер можу піти, щоби приєднатися до праотців».

Прийнявши Богонемовля на руки (і отримавши за це наймення Богоприїмець), стоячи на порозі Нового Завіту, переступити який йому не дано, промовляє він від імені старозавітного людства знаменні слова, що стали молитвою і повторюються за кожною «Вечірньою» службою: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля».

Символіка зустрічі безконечно переростає буквальне значення цієї євангельської події, і вона стає зустріччю Старого і Нового Завіту, виправданням і звершенням в Ісусі Христі древніх месіанських сподівань. Для віруючих іудеїв Він – слава, а для язичників, що перебувають у темряві ідолопоклонства – світло.

Прозріваючи ту боротьбу, яка розгорнеться навколо особистості Христа, що явився у світ (бо Його життя і проповідь стануть каменем спотикання для багатьох), старець Симеон додав, звернувшись до юної Марії: «І Тобі Самій душу пройме меч». Ці слова будуть супроводжувати весь хресний шлях Богоматері: від залитих кров'ю невинних немовлят нічних вулиць Віфлеєма до страшного пагорба зі зловісною назвою Голгофа («Череп»).

На цьому земне життя Симеона завершилось. Він повернувся і рішуче попрямував до воріт похмурого Шеола (обитель померлих в іудаїзмі – ред.), щоби сповістити й Ісайї, у пророцтві якого він колись засумнівався, і всім його насельникам, що скоро все зміниться: довгоочікуваний Месія явився. Він стане Світильником для всіх – покійних, живих і ще не народжених.

Юрій Рубан,
із книги «Від Різдва до Стрітення: свята Різдвяного циклу»

 

 

«НИНІ ВІДПУСКАЄШ… ІЗ МИРОМ»

1953 роки тому вперше почув світ ту молитву святого Симеона Богоприїмця, яку ви нині чуєте щодня на Вечірні: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром…»

У мирі, у глибокому душевному мирі відійшов у вічність святий Симеон Богоприїмець після 300-літнього життя в очікуванні виконання пророцтва Ісайї: «Ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог».

А чому ви тепер постійно чуєте цю молитву? Чому вона, як ніяка інша, повторюється на кожній Вечірні?

Тому і для того, щоб пам'ятали про годину смертну, щоб пам'ятали, що і вам належить померти в такому глибокому мирі, як помер святий Симеон Богоприїмець…

Нас закликає Господь до миру і спокою. Пам'ятайте, пам'ятайте завжди слова Христові: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим».

Ось, ось де справжній спокій, ось, де треба шукати спокій – зовсім не там, де шукають люди світу цього – шукають і не знаходять. Хочуть уникнути терзань тілесних, терзань душевних своєю силою, своїм розумом, своїми стараннями – нічого не досягають, бо мир тільки у Бога, Який є Богом миру…

Отож, якщо хочете, щоб на вас справдилися слова молитви Симеона Богоприїмця, якщо хочете мати відвагу в годину смертну повторити його молитву і сказати: «нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром», – якщо цього хочете, то підіть за Христом, узявши ярмо Його на себе, навчаючись від Нього, бо Він лагідний і смиренний серцем.

Свт. Лука (Войно-Ясенецький),
із проповіді «Слово в день Стрітення Господнього»

 

 

Комментарии:

Останні новини