Мы в соцсетях

Ми живемо в час, коли ще жива Ліна Костенко, творчість якої піднімає дух мільйонам.

Коли знімає свої «Діалоги» для телеканалу «Культура» видатний Василь Герасим’юк.

Коли тільки починає дивувати світ 12-річна піаністка Христина Михайліченко, яка поки що живе в Ірпені, і робить перші упевнені кроки на світовій сцені молодий яскравий композитор Євген Хмара.

Живемов час, коли можна піти на виставу нині 90-річної народної артистки України Галини Яблонської і вручити їй квіти.

Коли як завжди гостинно прийме у своєму ірпінському будиночку фотохудожник Юрій Косін і занурить у пережиту ним філософію буття.

Коли в редакції нашої газети може несподівано з’явитися завжди усміхнена і заклопотана українська актриса та невістка легендарного перекладача Григорія Кочура (і хранителька його садиби-музею) – Марія Кочур.

Коли можна вживу послухати Ніну Матвієнко й Олександра Пономарьова.

Коли можна зустріти у Ворзелі Ігоря Поклада, а в Ірпені – Василя Голобородька.

Коли під диригуванням В’ячеслава Самофалова звучать ним же створені «Чотири слов’янські концерти "Пори року"».

Коли разом із дітьми з нетерпінням очікуєш на нову книгу від «Аба-ба-га-ла-ма-ги», проілюстровану Владиславом Єрком.

Коли про українську літературу може розповісти особисто Василь Яременко, а вірші Шевченка –прочитати Анатолій Паламаренко.

Коли у «Фейсбуці» радо відгукнеться на пропозицію виступити із презентацією нової книги Ігор Павлюк.

Коли можна побувати на прем’єрі опери Євгена Станковича.

Коли в Ірпінській школі мистецтв під акомпанемент піаністки Анастасії Лук’яненко співають її вихованці, і саме з Ірпеня Анастасія вирушає на великі сцени столиці і світу.

Коли у своїй майстерні поруч із нами творить нові художні шедеври Костянтин Могилевський.

Коли збирає нові бувальщини письменницьких буднів Володимир Коскін.

Коли ще багато хто живо пам’ятає голос режисера Олександра Столярова, погляд письменниці і журналістки Наталі Околітенко, неспішну, втомлену ходу кіносценариста, поета, публіциста Леоніда Череватенка…

Ми живемо в час, який, наскільки б він непростим і виснажливим не здавався зараз, будемо згадувати з ностальгією: сьогодні ми молодіші, ніж колись потім, і наші діти чи внуки тільки ростуть, і місто розвивається, і дорогі нам люди ще з нами. От тільки шкода, що так рідко відчувається безцінність моменту «тут і зараз», смак того, що є саме сьогодні, саме з цими людьми, яким ми, можливо, так ніколи і не наважимося сказати, як сильно ми їх любимо…

Теги:
Автор:
 Юлія БЕРЕЖКО-КАМІНСЬКА
Комментарии:

Останні новини