Мы в соцсетях

«…А другий же празник – святого Василя», – співається в одній із найпопулярніших українських колядок. Йдеться про 14 січня, коли вшановується пам'ять святителя Василія Великого – одного із вселенських учителів Церкви. Але це не єдине свято в цю дату (про Новий рік за старим стилем зараз не говоримо), є ще одне – давніше і більше. Його назва – Обрізання Господнє. 

Знак завіту

«А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі», – так лаконічно говорить про цю подію Євангеліє від св. Луки (Лк. 2:21).

Здійснювати обрізання хлопчиків на восьмий день після народження належало за старозавітнім Законом. Як розповідає книга Буття, Бог повелів так чинити, явившись 99-літньому патріарху Авраму – предку ізраїльтян, який жив приблизно наприкінці третього – в першій половині другого тисячоліття до Різдва Христового. Обрізання стало видимою ознакою завіту (заповіту) – тобто договору чи союзу – між Богом та Аврамом і його нащадками.

За завітом, Господь обіцяв зробити Аврама «отцем безлічі народів» (при цьому його ім’я, яке мало значення «батько високий» чи «батько чудовий», подовжувалося і звучало вже як Авраам, що означало «батько багатьох»). Бог давав йому та його нащадкам у вічне володіння всю «землю Ханаанську» (Палестину). «І поставлю завіт Мій між Мною і тобою і між нащадками твоїми після тебе в роди їх, завіт вічний в тому, що Я буду Богом твоїм і нащадків твоїх після тебе… Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе [в роди їхні]: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать; обрізуйте крайню плоть ва­шу: і це буде знаменням завіту між Мною і вами. Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі… Необрізаний же чоловічої статі, який не обріже крайньої плоті своєї [у вось­мий день], знищиться душа його з народу­ свого, тому що він порушив завіт Мій», – так говорив Аврааму Творець (Бут. 17:1-14).

Старець Авраам, його син Ізмаїл та всі чоловіки в його поселенні були обрізані в той же день. 

Окрім зовнішнього обрядового значення, поняття обрізання набуло ширшого розуміння: внутрішнього освячення, сердечної відданості Богу.  У різних місцях Святого Письма говориться про «необрізані серця і вуха» іудеїв, які відступали від Господа (Лев. 26:41, Діян. 7:51). «Обріжте крайню плоть серця вашого і не будьте надалі жорстокосердими», – закликає ізраїльтян пророк Мойсей (Втор. 10:16). Схожі слова від імені Господа говорить і пророк Єремія (Єр. 4:4). 

Застереження Бога щодо смертної кари за невиконання постанови про обрізання було цілком реальним. Сам великий Мойсей мало не загинув через те, що вчасно не обрізав свого сина (Вих. 4:24-26). Тому в старозавітні часи цього звичаю дотримувалися суворо.

Беззастережно виконали вимогу закону і Пресвята Богородиця зі св. Йосифом, коли народилося Богонемовля. Таким чином Христос явив приклад неухильного дотримання Божих настанов. Пізніше Він підкреслював, що прийшов «не порушити Закон і Пророків, а виконати» (Мф. 5:17), адже саме прихід Господа у світ став виконанням Закону і його наповненням справжнім змістом.

Також Христос прийняв обрізання, аби не виникало сумнівів щодо того, що Він був не лише істинним Богом, але й справжньою Людиною.

Обрізання стало прообразом Таїнства Хрещення в часи Нового завіту. «Не те обрiзання, що зовнi, на тiлi; але… те обрiзання, яке в серцi, за духом, а не за буквою: йому i похвала не вiд людей, але вiд Бога», – говориться в посланні св. апостола Павла до Римлян (Рим. 2:28, 29).

Звідси походить звичай хрестити новонароджених дітей. Бо якщо іудейські немовлята за велінням Божим вступали з Ним у завіт на восьмий день після народження, то й хрестити в такому віці можна, бо Хрещення замінило обрізання.

При обрізанні, як і нині в Таїнстві Хрещення, давалося ім’я. Як сказано в наведеному на початку уривку з Євангелія, «дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі». Адже в момент Благовіщення Пресвятої Діви Марії ангел сказав Їй: «І ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому Ісус» (Мф. 1:31).

У Біблії описаний не один випадок, коли імена давалися не випадково, а з конкретним значенням. Ісус (Іісус) – це грецький відповідник єврейського імені Ієшуа, яке означає «Бог є спасіння» або «Бог Спаситель». У часи Христа це ім’я було доволі поширене. Але якщо для звичайної людини, яка його носила, воно закликало покровительство Всевишнього, то в даному випадку ім’я Ієшуа означало те, що Христос (Месія) сам є Богом і Спасителем.

Що Він спасе – врятує – від рабства гріха, вічного мороку і мук кожного з нас...

Якщо ми цього по-справжньому захочемо.

Вселенський учитель

У день свята Обрізання Господнього у віці 49 років відійшов до Творця один із найкращих Його слуг – архієпископ Кесарії Каппадокійської Василій, якого Церква назвала Великим. Було це в 379 році після Різдва Христового.

14 січня у всіх православних храмах служитиметься Божественна Літургія, укладена Василієм Великим. Узагалі, Літургія відбувається в усіх церквах щонеділі й у кожне велике свято (а в монастирях і деяких парафіях – щодня), проте в переважній більшості випадків це дещо скорочена її версія, укладачем (чи редактором) якої вважають св. Іоанна Златоустого. Тоді як Літургію св. Василія служать тільки 10 разів на рік: у неділі Великого посту (окрім Вербної), у Великий Четвер і Велику Суботу, напередодні Різдва Христового і Хрещення Господнього (або в самі ці свята, якщо вони припадають на неділю чи понеділок), а також, як уже було сказано, в День пам’яті святого.    

Майбутній святитель народився в місті Кесарія – адміністративному центрі історичній області Каппадокія у східній частині Малої Азії. Нині це турецьке місто Кайсері. Сім’я його була знатною, багатою і благочестивою. У ній було 10 дітей. П’ятеро з них прославлені Церквою в сонмі святих: сам Василій, преподобна Макрина, святитель Григорій Ніський, святитель Петро Севастійський і блаженна Феозва диякониса. До святих причислена і їхня мати – праведна Емілія, яка була дочкою мученика за віру.

Василій багато часу і сил віддав навчанню: початкову освіту він здобував під керівництвом батька і бабусі, потім учився в найкращих викладачів Кесарії, далі перебрався до Константинополя, де слухав видатних ораторів і філософів, і, нарешті, близько п’яти років провів в Афінах, які були центром класичної освіти. Майбутній архіпастир досконало вивчив філософію, філологію, право, природознавство, ораторське мистецтво, мав глибокі знання в медицині, математиці й астрономії. За свідченням сучасників, це був «корабель, настільки навантажений ученістю, наскільки це може вмістити людська природа».

У роки навчання св. Василій познайомився зі святим Григорієм Богословом, з яким дружив до смерті.

Відчуваючи покликання до духовного життя, св. Василій прийняв Хрещення і вирушив у подорож до Єгипту, Сирії та Палестини, де довгий час спілкувався з великими подвижниками. У 362 році він був посвячений у сан диякона, а через два роки – пресвітера. У Каппадокії, а потім у Понтійській пустині на узбережжі Чорного моря він вів суворе аскетичне життя. Навколо св. Василія гуртувалися іноки. Їх ставало все більше, засновувалися нові монастирі – чоловічі й жіночі. Разом зі св. Григорієм Богословом св. Василій сформулював правила чернечого життя, прийняті згодом християнськими обителями.

У часи правління імператора Констанція (337–361) – сина святого рівноапостольного Константина Великого – стало знову поширюватися аріанське лжевчення. Особливого впливу воно набуло за імператора Валента  (364–378). Для боротьби з єрессю св. Василій повернувся до Кесарії. У 370 році він був обраний на Кесарійську кафедру. У важкі для Церкви часи єпископ проявив себе ревним і безстрашним захисником чистоти віри. Водночас він не полишав подвигів посту і молитви.

Бог наділив святого дарами прозорливості й чудотворіння. Коли імператор Валент вирішив віддати аріанам православний храм у Нікеї, св. Василій запропонував вдатися до Божого суду: передати церкву тим, за чиєю молитвою відчиняться її замкнені й запечатані двері. Три доби молилися аріани, але все було марно. Після цього до храму підійшов святитель Василій із духовенством і вірними, і по його молитві двері відчинилися.

Якось під час молебню перед образом Пресвятої Богородиці та святого Меркурія свт. Василій отримав одкровення про загибель імператора Юліана Відступника (361–363), який намагався знову утвердити язичництво. Пізніше стало відомо, що саме в цей самий час Юліан був убитий на війні.

За молитвами святителя відбулося багато чудесних зцілень, отримували прощення і виправлялися великі грішники, які зневірилися в можливості спасіння. Наприклад, одна знатна жінка, соромлячись своїх блудних гріхів, записала їх і віддала запечатаний сувій св. Василію. Він цілу ніч молився про її спасіння і зранку повернув їй нерозпечатаний сувій, у якому всі гріхи були стерті, крім одного, найстрашнішого. Святий порадив жінці йти в пустелю до прп. Єфрема Сирина. Однак преподобний відіслав жінку назад, сказавши, що лише святитель Василій може випросити їй у Господа повне прощення. Повернувшись у Кесарію, жінка зустріла похоронну процесію з труною св. Василія. У глибокій скорботі вона кинула сувій на домовину. Один з кліриків розгорнув його і побачив чистий аркуш – за посмертною молитвою  святителя останній гріх жінки був стертий…

Напередодні упокоєння св. Василія його лікар – іудей Йосиф – був упевнений, що архієрей не зможе дожити до ранку. Йосиф заявив, що в іншому випадку увірує в Христа і прийме Хрещення. Тоді святитель попросив у Господа відстрочки своєї кончини. Наступного дня він устав зі смертного одра, прийшов у храм, сам охрестив лікаря, відслужив Божественну Літургію, причастив новонаверненого, а потім, попрощавшись з усіма, з молитвою відійшов до Господа.

За своє коротке земне життя святитель Василій Великий створив багато богословських праць. Разом із св. Григорієм Богословом і св. Іоанном Златоустим він увійшов до Собору вселенських учителів Церкви.   

Святий Амфілохій, єпископ Іконійський, у своєму слові в день кончини свт. Василія Великого говорив: «Не без причини і не випадково божественний Василій звільнився від тіла і відійшов від землі до Бога в день Обрізання Ісуса, який святкується між днем ​​Різдва і Хрещення Христового. Тому цей блаженнійший, проповідуючи і звеличуючи Різдво і Хрещення Христове, звеличував обрізання духовне, і сам, залишивши тіло, удостоївся вознестися до Христа саме у священний день згадування Обрізання Христового».


Володимир СИНЕВИДСЬКИЙ

Комментарии:

Останні новини