Мы в соцсетях

Багато схвальних відгуків отримали при відкритті в Ірпені парку Будинку творчості письменників нові дерев’яні скульптури. Їхнім автором є талановитий різьбяр із Рівненщини Микола Бондарчук. Він також вирізав найбільшу скульптуру в парку «Покровський» заввишки три з половиною метри – ангела з дитиною на руках. 

Штрихи до портрету митця

«Скільки себе пам'ятаю з дитинства, завжди щось вирізував звичайним перочинним ножичком. І до дорослого віку навіть не здогадувався, що є інструменти для різьблення, як і сама професія – різьбяр, – каже Микола Петрович. – У людині щось закладено самою природою, і розвиток тих чи інших здібностей залежить від багатьох чинників. Не беруся це пояснювати, у кожного своя доля…»

Образотворчого мистецтва він навчався в Луцькому педінституті. Ще зі студентських років був постійним учасником обласних, потім –  республіканських, всесоюзних і міжнародних виставок та фестивалів. Двічі ставав лауреатом престижних фестивалів народної творчості. За десятки років Микола Бондарчук створив близько двохсот авторських робіт. Нині передає своє вміння талановитій молоді. Окрім цього, він – автор низки мистецтвознавчих і краєзнавчих публікацій.

У місті Дубно на Рівненщині Микола Бондарчук прикрасив різьбленими скульптурами парк ім. Тараса Шевченка. А в Золочеві, що у Львівській області, зі старих тополь, які вже віджили своє, майстерно вирізьбив фігури пророка Мойсея та гетьмана Богдана Хмельницького.   

Персонажі скульптора не завжди позитивні – чимало його творів показують і несимпатичні сторони життя. «Має ж хтось і правду казати, – говорить майстер. – Людина стає людиною тоді, коли починає боротися зі своїми, а також суспільними вадами, гармонізуючи як свій внутрішній світ, так і суспільне життя навколо себе. В усі віки це було не просто і навіть небезпечно, однак людство таки розвивається завдяки цьому». 

За словами Миколи Петровича, його паркові скульптури при нормальному догляді можуть стояти багато років: коли вони повністю висихають, їх покривають спеціальними  матеріалами, щоб уберегти від руйнування.

 

«Письменник і вічність»

Нині дітища різьбяра прикрасили оновлений парк Будинку творчості письменників, який відкрився в Ірпені восени минулого року. Це, в буквальному сенсі, діти, фігури яких стоять на «Алеї молодих дарувань» (так жартома назвали її літератори), та філософська скульптура «Письменник і вічність». 

Остання – це узагальнений образ майстра слова і мислителя, який іде крізь товщу часу. Скульптура вирізана з деревини тополі. Заввишки вона 280 см, діаметр – 120 см. Композиція містить цілу низку символів, гармонійно поєднує деталізацію та узагальнення. Величну постать митця спірально огортає сувій пергаменту, на якому внизу викарбувані назви перших літер слов’янської абетки, а верх, проходячи крізь атрибути епохи високих технологій, наче занурюється у вічність. Так само і стопка книг переходить у потік цифрових символів. Унизу – жорна часу. Це, серед іншого, символізує випробовування часом кожного літературного твору. На обличчі письменника – зосередженість: над бровами – сувора зморшка, погляд схований під повіками та спрямований всередину, в саму суть…

 «Алея юних дарувань» 

Першим у шерензі скульптур дітей-письменників стоїть хлопчик у костюмі та з розгорнутою книгою на голові. Внизу напис: «Дай, Боже, розуму». Схоже, цей школяр втрачає терпіння від навчального процесу і дуже хотів би, щоб знання в якийсь чудесний спосіб перемістилися з книжки до його голови. 

   

Біля нього – юна мрійниця з двома хвостиками волосся, прикрашеними великими бантами. Ніжками вона стоїть на земній кулі, але постать оповита кільцями хмарин. Ліктями дівча сперлося на хмарку і задивилося кудись із легким усміхом на обличчі. 

Поруч – іще один мрійник чи шукач натхнення (як написано на скульптурі, «хлопчик у штанях і футболці») сперся ліктем на книги, підпер голову рукою та спрямував погляд у небо. Скатертину під книжками злегка розвіває такий же мрійливий, як і хлопчина, вітерець. 

 

По сусідству – гордовитий парубійко, голова якого увінчана лавровим вінком. На обличчі – задоволення і зверхність, руки схрещені на грудях, а ноги… босі. Мабуть, це той випадок, коли честолюбство – рушійна сила, а перша слава ще не встигла конвертуватися в матеріальні блага. 

Продовжує ряд скульптура, яка зображає справжні муки творчості. В одній руці юного літератора – перо, другою він схопився за голову. Під ногами хлопця – зім’яті листки паперу, сорочка вибилася з-за пояса. На обличчі – вираз напруженого пошуку. 

Інша мала поетеса, пройшовши крізь творчі терзання, вже притискає до грудей своє творіння – книжечки і згортки у вигляді букета. 

Поет читає вірші перед мікрофоном. Скуйовджена чуприна, недбало пов’язана на шиї хустка, обличчя і поза виражають самовпевненість і задоволення власною персоною. Чомусь згадуються стадіони, які збирали, як нині поп-зірки, поети-«шістдесятники»…   

Сім типажів, сім миттєвостей. Цілком дорослі характери в дитячих образах. Вправною рукою майстра викарбувані в дереві згустки емоцій, станів і думок. Для тих же, хто, проходячи мимо, вдивлятиметься в ці обличчя і постаті – привід подумати. А можливо, й побачити себе збоку…      

 

Валерія САМОШИНА,

Ірпінський центр позашкільної освіти

 

 

 

 

 

Комментарии:

Останні новини