Мы в соцсетях

7 січня Україна відзначає одне з найголовніших свят православного календаря. Люди воцерковлені й не дуже, прихожани храмів і, як жартують у церковному середовищі, «захожани», ті, хто має міцну віру, і ті, хто сумнівається – вітають одне одного з Різдвом Христовим, їдять кутю, колядують та насолоджуються додатковими вихідними. Так – свідомо чи не зовсім – ми святкуємо День народження на нашій планеті Творця Всесвіту, Який для цього став людиною.

Визволення з рабства гріха і смерті та примирення з Богом люди очікували від моменту вигнання Адама і Єви з раю. Про майбутнє втілення на Землі Спасителя було відомо задовго до того, як це відбулося. Як розповідає Святе Письмо, вперше про це сказав Сам Бог після гріхопадіння перших людей. Звертаючись до диявола, який їх спокусив, Господь говорить:  «Ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між сіменем її; воно буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Бут 3:15). Згідно з церковним тлумаченням, під жінкою в цьому пророцтві слід розуміти Богородицю, від Якої народиться Христос. До речі, у грецькому перекладі Біблії сказано «Він буде уражати тебе в голову»…

За Божою обітницею, Спаситель мав з’явитися в ізраїльському народі – єдиному, який у древньому світі зберіг віру в істинного Бога. Протягом століть Господь через праведників і пророків не раз нагадував євреям про необхідність берегти віру і готуватися до Його приходу.

Так, біблейський патріарх Яків наприкінці книги Буття прямо говорить: «Не відійде скіпетр від Іуди і законодавець від стегон його, доки не прийде Примиритель, і Йо­му покірність народів» (Бут 49:10).

Увесь другий псалом царя Давида є пророцтвом про Спасителя: «Повстають царі землі, і князі змовляються разом проти Господа і проти Помазаника Його... Господь сказав Мені: «Ти Син Мій, Я нині породив Тебе»… Вшануйте Сина, щоб не прогнівався Господь і щоб не загинули ви, зійшовши з путі праведної…» Тут уже говориться про Христа як про Сина Божого, а також з'являється поняття Помазаник – в оригіналі (на івриті) воно звучить як Машиах (у нашому прочитанні – Месія), а в грецькому перекладі – Христос.

Передбачав народження Сина Божого пророк Михей, який жив приблизно за сім століть до цього. Він чітко вказав місце Його приходу у світ: «І ти, Вифлеєме-Ефрафо, чи малий ти між тисячами Іудиними? з тебе вийде Мені Той, Який повинен бути Владикою в Ізраїлі і Якого походження від початку, від днів вічних» (Мих 5:2).

Найбільше говорив про майбутнього Месію пророк Ісайя, якого вважають сучасником Михея. «Ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог», – передбачав святий (Мф 1:23). Він провидів народження Богонемовляти в роду царя Давида, Його сповнення Святим Духом та страждання за наші гріхи: «Він був знехтуваний і умалений перед людьми, муж скорбот, що пізнав болісті, і ми відвертали від Нього лице своє; Він був зневажуваний, і ми ні у що ставили Його. Але Він узяв на Себе наші немочі і поніс наші хвороби; а ми думали, що Він був уражений, покараний і принижений Богом. Але Він укритий виразками був за гріхи наші і мучимий за беззаконня наші; покарання світу нашого було на Ньому, і ранами Його ми зцілилися. Усі ми блукали, як вівці, зведені були кожен на свою дорогу: і Господь поклав на Нього гріхи усіх нас. Він був мучимий, але страждав добро­вільно і не відкривав уст Своїх…» (Іс 53:3-7).    

Століття за століттям іудеї очікували приходу Месії, і майже кожен із нащадків Давида плекав надію, що Божий Помазаник народиться саме в його сім’ї. До речі, знали про Христа і чекали Його  не лише послідовники іудаїзму. «Знаю, що прийде Месія…; коли Він прийде, сповістить нам усе», – сказала Ісусу проста самарянка (Ін 4:25) (мешканці Самарії – однієї з областей Ізраїля – разом із поклонінням Єдиному Богу дотримувалися і язичницьких вірувань).

Попри загальне напружене очікування і наявність численних пророцтв серед євреїв існували різні уявлення про те, яким буде Месія. Врешті-решт, сильний вплив на месіанські ідеї спричинила політична ситуація: з ІІІ ст. до Різдва Христового до початку ІІ ст. н. е. ізраїльтяни боролися за свою незалежність. Це сприяло поширенню надій на те, що Месія подолає ворогів Ізраїля і за Його царювання настане щасливе і багате життя. Тому євреї переважно уявляли Його земним царем, потужним політичним лідером, і мало переймалися думками про Божественну природу Месії, про духовний розвиток і про те, що Царство Христа – не від цього світу.     

«Через такі вузько-національні та утилітарні сподівання… Господь Ісус Христос уникав того, щоби всенародно називати Себе Месією. Однак Він часто цитував древні пророцтва, що говорили про Месію як про духовного вождя, і цим повертав віру євреїв на правильний шлях. Євреїв же, які бажали мати в Месії земного царя і мріяли про земні блага, дратував смиренний і часом принижений вигляд Ісуса Христа. Його вчення про лагідність, про любов до ворогів, про прагнення до Небесного Царства – було цілком чуже для них», – писав єпископ Буенос-Айреський та Південноамериканський Александр (Мілеант).

Така ситуація створювала сприятливий ґрунт для появи численних самозваних «месій», серед яких траплялися і лідери національно-визвольних рухів, і ватажки розбійників, і релігійні фанатики, і авантюристи – усього їх було близько 60. Незабаром після Христового Воскресіння законовчитель Гамаліїл нагадував членам синедріону (найвищої релігійно-політичної ради в тогочасному Ізраїлі): «Незадовго перед цим з’явився Февда, видаючи себе за когось великого, i до нього приєдналося близько чотирьохсот чоловiк; але його вбито, i всi, хто слухав його, розiйшлись i зникли. Пiсля нього пiд час перепису з’явився Іуда галилеянин i повiв за собою чимало народу; але й вiн загинув, і всi, хто слухав його, розсипались» (Діян 5:36-37). 

Найбільш помітною постаттю серед квазі-месій був Бар-Кохба, який очолив повстання ізраїльтян проти Риму у 132–135 роках після Різдва Христового. Він зумів цілковито підпорядкувати собі євреїв, а ті сліпо вірили в його месіанство. Бар-Кохба жорстоко переслідував християн, примушував їх зрікатися Христа і хулити Його ім’я. Тих, хто не підкорявся, лжемесія віддавав на жахливі тортури і страчував. Але війна проти могутньої імперії завершилася повним розгромом повстанців, страшними руйнуваннями і загибеллю вождя-самозванця...

А справжній Месія навіть прийшов у цей світ тихо і смиренно. Він народився не в царських палатах і навіть не в людському помешканні, бо в містечку Вифлеємі, куди, згідно з пророцтвом, Його Пресвята Мати прибула для участі в переписі населення, не знайшлося місця в жодному заїжджому дворі. Той, про Чию появу цілу вічність мріяв Ізраїль, Спаситель світу і Сам Бог народився в печері, у хліву для худоби. «І народила Сина Свого Первістка, і сповила Його, і поклала Його в ясла, бо не було їм місця в гостиниці», – розповідає Євангеліє від Луки (Лк 2:7). І першими новонародженого Царя Всесвіту привітали прості пастухи…

Ізраїльтяни, які не впізнали свого Месію і Бога, прирекли Його на знущання і мученицьку смерть, яку Він теж смиренно прийняв. Але, на відміну від лжемесій, Він воскрес – і це камінь, на якому утвердилася наша віра.

Відповідно до пророцтва патріарха Якова, «скіпетр відійшов від Іуди» і Блага вість стала поширюватися серед інших народів. А тим часом іудеї й досі живуть месіанськими очікуваннями. Щоправда, після Другої світової війни чимало євреїв прийняли християнство і започаткували активний місіонерський рух. Успіх їхньої проповіді серед одноплемінників зумовлений, зокрема, тим, що вона опирається на старозавітні пророцтва про Христа.   

«Думаю, що на цих нових християн із євреїв ляже важке завдання викрити облудність майбутнього останнього лжемесії – Антихриста. Цей самозванець, подібно до древніх лжемесій, обіцятиме земні блага і щастя. Згідно з передбаченнями, багато хто сліпо в нього увірує, і він досягне значного політичного успіху, але ненадовго. Потім і він загине, як і давніші самозванці», – писав єпископ Александр (Мілеант).

Християнам не потрібно доводити, що Ісус Христос – саме той Месія. Але знання Священної історії, лейтмотивом якої було очікування Христа, Його прихід у світ, подвиг і Воскресіння, дає основу для цілісного розуміння картини світу. І міцної віри в те, що Христос, як Він і обіцяв, прийде ще раз – цього разу у всій Своїй Божественній величі й славі – як Цар, Бог і Переможець.

 

Володимир СИНЕВИДСЬКИЙ

Теги:
Автор:
 theirpin.city
Комментарии:

Останні новини